У душі визріває мені недоступна потреба,
Повернутися знову на нами-вже-пройдене коло,
Десь у ніч… може ранок чи полудень… полудень… полу…
Де вода горизонтом торкає захмарене небо,
Де борей залітає за комір, цілує в обличчя,
Де пісок неспокійно скрипить під твоїми ногами,
Де проміння витворює ламані кАрдіОгрАми,
Де до себе зима на гостину засніжену кличе,
Де ще заспане місто нікого із нас не помітить,
Де слова облітають із уст жовтим листям донизу,
Де ще поки недійсні ні мряка, ні крига, ні криза,
Де думки сповивають собою
віддалене літо…