Припилені портрети ніжності
Вже поховала місто ніч під склепом
І вкрила тінню від могутніх крил.
Змінився рух закам’янілим степом
Із безліччю покинутих могил.

В’юнка безвихідь розрослась між нами,
Вплелась у висновки, надії, у взуття,
Чагарником ламалась під ногами,
Та з усіх сил трималась за життя.

Й ось на даху заслане покривало
Та легкий плед – весь наш обігрівач,
А ми всміхатися лиш більше стали,
Із містом поховали тугу й плач.

Хоч холод нас турбує знову й знову,
В щілини одягу залазить вітерець,
Пірнаєм ми в відкриту й щиру мову
Та у співзвучність стомлених сердець.

Заледве чуючи нелагідну погоду,
Пекучих дотиків все збільшуємо темп
Та п’ємо один-одного, як воду,
І щастя поруч з збудженням несем.

Сплітає нас так вишукано пристрасть,
Ми навіть ґавимо як холод відступив.
Тепла терпкого рученька притислась,
А вітру й слід у темряві простив.

Зліта пітьма від міста вже все вище
Та губиться в традиціях сторіччь…
У цім порожньому від горя кладовищі
Розлуку ми убили хоч на ніч.

Серед білого дня
Під спекотним травневим сонцем
Я заснув,
І про те що наснилось збираю спогади
Наче хтось взяв підняв
Десь загублений міх емоцій
Не одну
А мільйони дотиків, подихів, поглядів

І втікає весна
Мов пісок біжить поміж пальців
Як твоє
І красиве, й до поясу довге волосся
Якби жити у снах
І разом прокидатись вранці
Може є
Та країна де вдвох, хоч у снах, ми ще досі

І краплинками піт
Плаче пристрасть на наших тілах
Ми її
В цьому сні остаточно вгамуємо спрагу
Ділить розум напів
Відчуття того твого тепла
Миті ті
Це лиш сон… сон що й досі дарує наснагу

Порепане щастя
Думки соснові й піднебесні мрії,
Покриті мохом сповідей шляхи,
Ледь підняті палким зізнанням вії
Й бажання бути поруч навіки.

Очей глибінь й зіниць неосягненність,
Терпкого щастя присмак на вустах,
Потерта болем клята нескінченність.
Й пекучі сумніви на чотирьох китах.

Пронизує зненацька погляд тепло
Та жар розпалює мого серцебиття.
В твоїй печалі незбагненне пекло
Та повна дисонація життя.

Цілунок в сон грайливо-риторичний
До краю(2) ласки прокладе місток
Мій супокій панічно-астенічний
Загине серед пурпурових пелюсток.

І ароматом цвіту пристрасть промайне
Вдихати її здатен хоч до ранку
Враз щастя до хмаринки дострибне
Та запалає в променях світанку.

Теплих грудей більш ніж ласкавий дотик
І сонця помаранчевий екстаз.
Твого серцебиття тендітні ноти
Приємніш всього убивають час.

Границі реальності
Без міри лагідно цілую твою ніжку,
Промінчиком небесним ніжно гладжу груди.
Так з тенет смутку визволю усмішку
І легким гумором тримати її буду.

Вуст дотик кожен згладжую любов’ю
Й не поспішаючи продовжую все вище.
Місця цілунків сповнюються кров’ю
Й удари серця щосекунди швидше.

Ловлю мелодію я видихів нестримну
І сам вдихаю з відповідним ритмом.
Безмірно дякую за казку цю інтимну,
Ти мою душу напуваєш світлом.

Підводжусь ближче та цілую в носик,
Голублячи без впину груди й шию.
Дифузувати в пристрасть часу вдосталь
І я від твоїх дотиків вже млію.

Шепчу, що ти солодка неймовірно
Й здаюсь в полони твоїх губ найм’якших.
Я щастя більшого не відав і це вірно.
Поруч з тобою світ якийсь інакший.

Темп пульсу вже зашкалює до краю
У безвість лине світу відчуття
Ми душами на мить сягаєм раю.
Забувши навіть про серцебиття…

Спадає ритм та виснаженість чую
І тебе грію у своїм коханні.
Ніжніше ніжності ще кілька раз цілую…
Й обличчя грудям залишаю на ніч…

Моє тіло — великий зАмок,
а мій живіт — темна в«язниця.
Засуджена до довічного ув»язнення,
там живе моя доня.

Інколи вона ламає замкИ
і тікає, розчинившись в крові.

Пристрасть.
Вона живе внизу живота.
Пристрасть.
Це моя доня.
Пристрасть.
Їде зо мною у всі міста.
Пристрасть.
Лоскоче мої скроні.

Я дарую їй дорогі дарунки,
які б хотів, щоб дарували мені.
В її серці — вічна надія,
а в моїх очах бажання.

Інколи вона стає гаряча
і я мушу випускати її на волю.

Пристрасть.
Вона живе внизу живота.
Пристрасть.
Це моя доня.
Пристрасть.
Їде зо мною у всі міста.
Пристрасть.
Лоскоче мої скроні.

Але досить гуляти,
вона мусить вернутись.
Вона погано чує,
тому я змушений кричати:

Йди сюди!

25.05.2008

Я тобі подарую, квітку
Пелюстки найніжніші в бутоні
І весною, і взимку, і влітку
Ти в її ароматі потонеш
Ти її не поставиш у вазу
Бо та квітка в твоїй уяві
І вона не засохне одразу
Кольори залишить яскраві

ПРИСПІВ

Квітка ніжності, квітка кохання
Квітка пристрасті, жовта остання
Щастя будуть тобі дарувати
Тої квітки п'янкі аромати
Квітка ніжності, квітка кохання
Квітка пристрасті, жовта остання
Ти почуєш у кожному слові
Кольори моєї любові…

Якщо схочеш поринути в ніжність
Буде пестить, не ранить шипами
Буде квітка та білосніжна
Як стосунки ті, що між нами
Якщо схочеш відчути кохання
То та квітка рожевою буде
І як разом були до світання
Ми з тобою вона не забуде

ПРИСПІВ

А як пристрасть тебе опанує
Стане квітка яскраво червона
Я твоє бажання відчую
І ми в пристрасті разом потонем
Та існує іще один колір
Якщо ти мене з часом забудеш,
Ні, вона не зав'яне ніколи
Вона просто жовтою буде