Видих сирої землі
Не заплітай, Душа, коси, не руш роси
І у кохання пронеси
Цей сон. Неважко…
Ну не складно ж, і проси,
Проси, що хочеш, мила Пташко.

Та вій цих схрещених торкнись
Й злети у вись. Відчуй бажання.
Ти пахнеш болем. Схаменись!..
Та покохай своє кохання –
Усміхнись.

Впади до мене. Я – твій світ.
Відчуй як дихає земля.
Благословиться хай політ
Й твоєї усмішки петля.
Хай тане лід.

І знов смакуємо вірша. І вкотре ніжиться душа.
Життя не варте ні гроша, а таке миле…
Знай, Пташа: тебе ці вірші полюбили.
В політ з тобою поспіша,
Ожили.

Усе по колу, світ лиш школа
І вже не вибратись ніколи
з чуттів.
Палке кохання з частим болем
У перемішку. Я ж хотів
Просто любити все навколо,
А полетів.

О, Птахо! Позбав хоча б цю вічність страху,
Щоб вибрався з неволі жаху. І втік.
Щоб смерті змаху
Я не цурався. Й вкотре з праху
Вставав натхненно з року в рік.
Хоч кров’ю стік, я все кохаю свою Птаху.

Ти пахнеш радістю, весна…
В обіймах щастя не мина
Й Ти не сумна. Я берегтиму
Ці очі від страждань, від ночі.
У світлі снів лиш Ти одна,
Ці теплі усмішки дівочі…
О, Чарівна!
Які ж пекучі твої очі.

Ти вабиш, збуджуєш, бажаєш
Ховаєш очі, споглядаєш на мене
Як на білу пташку,
Що бачив тільки раз в житті.

Вона примарилась тобі
В солодкому твоєму сні.
І сонце ледь землі торкалось
То було ранньої весни

Ти спав і юність посміхалась
Блакитне небо, теплий день
Повітря безтурботно гралось
з твоїм волоссям у траві.

І несподівано крізь сни,
Які були мов не з тобою,
Почув незвичні голоси
Той шурхіт привертав увагу

Та сон пройшов, і ти побачив
Ту несподіванку природи
Чарівну пташку, тої вроди
Яку ти бачив десь в книжках.

Вона, сховавшись у жасміні,
Співала пісню, що донині
Була відома тільки їй,
Пташині з голосом людини.

А ти техесенько лежав
Не міг відвести з неї погляд
Боявся дихати, твій подих
Ставав повільним, ледь помітним

Та пташка все тобі співала
Твоє майбутнє рокувала.
І як помітила твій погляд
Перетворилась в неба подих

І от тепер ти вже дорослий
Стоїш не з пташкою — зі мною
Все ловиш погляд ледь знайомий
Ховаєш пам*ять за собою

Та я не пташка вже, людина
Перетворитись більш не можу
Тримай лиш міцно мою руку,
Яка на крила вже не схожа.