Іронія химерної надії…
Політ таємної сльози…
І час, з'їдаючи хвилини,
Із кимось знову розлучив…

Ті янголята ще не знають,
Що не повернусь я до них.
У снах-дивах своїх блукають,
Насопуючи дивних слів…

Малі долоні вже прозорі
І тануть посмішки очей…
Та ще хапаюсь за примари,
В думках карбую їх лице…

І доторкнутися боюся-
А раптом зникнуть геть зі сну?
І попрощатись не знайдуться
Слова, що їм я відпущу…

Злітаю геть… не повернуся,
Та не з своєї волі це…
За вас тихенько помолюся…
Пробачте, милі… і це все.

Переплелися подихи і руки.
Чітка межа між «ти» і «я» вже стерлась.
Лиш серця й погляду мелодія лишилась.
Останній танець нашої розлуки.

Так ніжно і водночас сильно,
Цілуєш, обіймаєш і мовчиш.
Хоча, здавалобся, що поглядом кричиш.
Бо вголос, кажеш, крик – не зовсім стильно.

Гаряча пристрасть й холод заборони
Вершать свою святу і грішну справу.
Вже звикла вранці пити чорну каву.
Забула всі колишні забобони.

Ледь-ледь торкаюсь губ – боюся правди.
За крок до прірви чую шепіт неба.
Вже плаче дощ, голосячи «Не треба».
А я прочути прагну «Лиш одна ти»…

Останній танець нашої розлуки.
Шматочки раю з серця вириваєш.
І у шухляду з досвідом ховаєш
Останній подих, погляд і… мої вічно-холодні руки, які тобі так і не вдалося зігріти.

Початки божевілля
Формально, осінь ще із нами,
Не повернулася додому
А вже зима не за горами
Чергову творить ідіому…

Та снігу байдуже, напевно,
Він собі тихо тут мандрує
Й свої пориви нам душевно
І так відверто демонструє.

Ось скине він ентузіазму
Й побачу через сніг я тебе.
Крізь твою постать невиразну
Пошлю я усмішку до неба.

Завмру, милуючись тобою,
Як тане сніг в твоїм волоссі,
Як вітер з тихою журбою
Його торкає в безголоссі.

І побіжу чимдуж туди я,
Та не знайду тебе вже там…
Лише банальна безнадія
Із тисячею білих плям.

Невже це все було видінням?!
Фантазій божевільних грою?..
Сумую за твоїм промінням…
Й дурію від розлук з тобою!

Я тобі подарую, квітку
Пелюстки найніжніші в бутоні
І весною, і взимку, і влітку
Ти в її ароматі потонеш
Ти її не поставиш у вазу
Бо та квітка в твоїй уяві
І вона не засохне одразу
Кольори залишить яскраві

ПРИСПІВ

Квітка ніжності, квітка кохання
Квітка пристрасті, жовта остання
Щастя будуть тобі дарувати
Тої квітки п'янкі аромати
Квітка ніжності, квітка кохання
Квітка пристрасті, жовта остання
Ти почуєш у кожному слові
Кольори моєї любові…

Якщо схочеш поринути в ніжність
Буде пестить, не ранить шипами
Буде квітка та білосніжна
Як стосунки ті, що між нами
Якщо схочеш відчути кохання
То та квітка рожевою буде
І як разом були до світання
Ми з тобою вона не забуде

ПРИСПІВ

А як пристрасть тебе опанує
Стане квітка яскраво червона
Я твоє бажання відчую
І ми в пристрасті разом потонем
Та існує іще один колір
Якщо ти мене з часом забудеш,
Ні, вона не зав'яне ніколи
Вона просто жовтою буде