Темно…
Вдих. Видих…
Серце стукає у вухах…
Я йду…
Куди? Навіщо? Це мені не відомо. В мене заплющені очі. Чого б це?
Пітьма поступово відступає, набуває обрисів і звуків…
Вдих. Видих…
Я йду незнайомою вулицею залитою жовтим світлом ліхтарів.

Читать дальше →

ноги згортати під себе
як ховатись від світу під теплими ковдрами,
залізати під мрії і мірятись розумом,
загортатись у ноги
загортатись собою.
як двоє чекали осені під дикими травами,
як двоє кохались без розуму спраглими тінями.
розкаже остання крапля вина про світлі ночі
розкаже як двоє то жити хочуть, а то не хочуть,
як можуть в собі носити чи біль, чи радість,
як можуть ділитись чи дощем, чи ромом,
про їхню щасливу старість й нездорову молодість
розкажуть будинки старого району.
дахи дитсадків й брудні центральні будівлі,
де два скажених тіла одним подихом тліло,
розкажуть як бити жорстоко й любити ласкаво,
яка на смак зроблена ними вчорашня кава.
ті поцілунки до крові й одна гривня на двох у минуле
розповість та земля в якій ми ніколи не будем.