Моя нога продавлює древній лід.
Моє слово давить чиєсь ім«я.
Моє вістря пронизує чийсь горизонт.
Моя думка продає чиєсь тім»я.

Моє мовчання знімає з когось корону.
Мій сміх ґвалтує чийсь смуток.
Мій плач заважає чиїмсь радощам.
Моє життя виправдовує чиюсь смерть.

І я питаю сам у себе,
але відповіді досі немає.
Чекання терпіння моє зтинає.
Незвідане-невідоме мене тримає.

Я живу, і не знаю, навіщо.
Якщо я Ніхто, то чому
від мене залежить так незвично
надзвичайно багато чого…

І я зрозумів,
що я живу тому,
що не знаю,
чому я живу…
Озброєний розумом.

___________________
14.03.2006