Осінній вечір опустився тихо
На жовте поле повне колосків
А в моїм серці розгоралось лихо — Вона сказала що немає почуттів.
А в моїм серці розгоралось лихо — Вона сказала що немає почуттів.

В її очах тонули океани,
Я кожен день її боготворив.
Але сьогодні ці очі роблять рани,
У тому світі де колись я жив.
Але сьогодні ці очі роблять рани,
У тому світі де колись я жив.

Її усмішка — світлий ясний промінь!
Її усмішка — шматок щастя наяву!
Але сьогодні ця усмішка наче камінь
Вщент розбиває світ де я живу.
Але сьогодні ця усмішка наче камінь
Вщент розбиває світ де я живу.

Ще мить тому із жартів ми сміялись,
Ще мить тому щасливий я сидів,
А мить вперед — і ми уже розстались,
Одна лиш мить і вже немає почуттів.
А мить вперед — і ми уже розстались,
Одна лиш мить і вже немає почуттів.

А я сидів розбитий болем,
Вона стояла без емоцій і без слів.
А сильний вітер далі гуляв полем,
Йому начхати що немає почуттів.
А сильний вітер далі гуляв полем,
Йому начхати що немає почуттів.

Вона піде змахнувши на прощання
Своїм волоссям чорним наче дим,
А я один сидітиму в колоссі
Насамоті із серцем неживим.
А я один сидітиму в колоссі
Насамоті із серцем неживим.

Осінній вечір опустився тихо
На жовте поле повне колосків
А в моїм серці розгоралось лихо — Вона сказала що немає почуттів.
А в моїм серці розгоралось лихо — Вона сказала що немає почуттів.

А в мене дощ патлатий за вікном
Романси грає на тоненьких шибках,
Туманним згодом огорта сукном,
А сам іде у ланцюжках й наліпках.
В кросівках сірих чеберя туди,
Де перетнулись світу магістралі,
І залишає мокрі-в-хлющ сліди
А сам мовчить, і йде все далі й далі.
І в тишині густих, як сутінь днів,
Під дим-волоссям довго вже нечесаним
Народжуються золоті пісні
Із блискавки і грому тихо скресані.