На місто тихо опустилась ніч.
Тисячі вікон, наче море свіч.
Кожен внизу кудись собі спішить,
А на даху дівчина сидить.
В її очах лиш сльози та печаль,
В її очах лиш біль й смертельний жаль.
Вона не знає як їй далі жить,
А унизу розбитий труп лежить.

Один лиш крок змінив її життя,
Один лиш крок розбив її буття.
Тут не поможуть ніякі вже слова,
І жодна фраза не верне його назад.
В її очах лиш сльози та печаль,
В її очах лиш біль й смертельний жаль.
Вона не знає як їй далі жить —
Коханий мертвий унизу лежить.

А сніг вкривав асфальт й на ньому кров,
Вона все плакала, а сніг все йшов та йшов.
Вона спізнилась вперше у житті —
І ось тепер стоїть насамоті.

Сьогодні він признався в почуттях.
В його очах були тривога й страх.
Він їй сказав що чекав її весь час,
І він просив однісінький лиш шанс
Щоб показати всю силу почуттів.
Вона вагалась, а він не зрозумів.
Він її сказав що не зможе далі жить.
І ось тепер на асфальті труп лежить.

А сніг вкривав асфальт й на ньому кров,
Вона все плакала, а сніг все йшов та йшов.
Вона спізнилась вперше у житті —
І ось тепер стоїть насамоті.

Одне вагання змінило її світ,
Одне нещастя гірше сотні років бід.
відповідальність за цю смерть вона несе,
Але ніяк його вже не спасе.
Вона не знає як їй далі жить,
А унизу розбитий труп лежить.
Він вже не витре більше її сліз…
І ось вона летить до нього вниз.

А сніг вкривав асфальт й на ньому кров,
Вона лежали, а сніг все йшов та йшов…