Я чекав на цей день цілий рік.
Один рік — наче ціле життя.
І сьогодні нарешті настала та ніч,
Коли ти до ранку моя.
Я надіявся що ти в раю.
Я живий, ти померла давно,
Та тебе я все ще люблю
І любов ця неначе в кіно.

Пентаграма висить на стіні,
У руці моїй жертовний ніж,
Кров і свічі вже на столі
І латина гучніш і гучніш.
Раптом — спалах в глухій темноті!
Ти лежиш народжена знов
Ти сьогодні належиш мені,
В тобі зараз тече моя кров.

Знову в склепі з тобою ми вдвох,
Місяць холодно світить з вікна…
Розлучив нас з тобою твій Бог,
Повернув тебе мій Сатана.
Ніч сьогодні така як завжди,
Але іншим буде фінал, —
Ти ще житимеш, просто зажди!
Я для цього душу продав.

Пентаграма висить на стіні,
У руці моїй жертовний ніж,
Кров і свічі вже на столі
І латина гучніш і гучніш.
«Ти не плач, будь-ласка не плач!» —
В пустоту відлітають слова, —
«Ти мені, якщо зможеш, пробач.
Я піду, а ти будеш жива...»