Поиск по тегу
Свіжий ранок
Простирадло феєричності
Здіймаєш погляд й виринає сонце,
Кліпанням вій розвіюєш туман.
Від ніжності м’якішає бетон цей,
У відчаї стриба з даху обман.
Всі розкриваєш усмішкою квіти,
Й палким цілунком ранок підіймаєш.
Цю ніч разом вдалося нам прожити,
І ти так сильно близькість цю кохаєш.
Серденька стук, неначе озвірілий,
І сонця намагання ухопитись.
На смуток ми давно уже забили —
Із переможеним немає сенсу битись.
Німого даху нехитка підтримка
І до знетями люба висота.
Зростає наше щастячко так стрімко,
Що лагідність, мов з мрії пророста.
Цілуєш так тендітно, як востаннє,
Мов кожен дотик консервуєш в вічність.
З черговим вдихом вироста кохання,
І у цей світ виводиться як ніжність
Ми набираємо вдвох вітру повні груди
Й зриваємося з даху в свіжий ранок.
За твою Усмішку немає більше чуда!
Цьому підтвердження – цей сон і цей світанок.
Здіймаєш погляд й виринає сонце,
Кліпанням вій розвіюєш туман.
Від ніжності м’якішає бетон цей,
У відчаї стриба з даху обман.
Всі розкриваєш усмішкою квіти,
Й палким цілунком ранок підіймаєш.
Цю ніч разом вдалося нам прожити,
І ти так сильно близькість цю кохаєш.
Серденька стук, неначе озвірілий,
І сонця намагання ухопитись.
На смуток ми давно уже забили —
Із переможеним немає сенсу битись.
Німого даху нехитка підтримка
І до знетями люба висота.
Зростає наше щастячко так стрімко,
Що лагідність, мов з мрії пророста.
Цілуєш так тендітно, як востаннє,
Мов кожен дотик консервуєш в вічність.
З черговим вдихом вироста кохання,
І у цей світ виводиться як ніжність
Ми набираємо вдвох вітру повні груди
Й зриваємося з даху в свіжий ранок.
За твою Усмішку немає більше чуда!
Цьому підтвердження – цей сон і цей світанок.
-
Barabashka,
- 18 июля 2011, 21:55
- 3
- рейтинг: +2
// Перед тим, як заснуть //
З зашитого рота лунає мій спів.
З камінного серця чути удари.
Їх воскрешають твої дивні чари.
Твій погляд мене відігрів.
В смутку також я бачу світанок.
Героїчно він встає з-під земної кори.
Говори, що ненавидиш! Говори, говори!
В мої очі заповза малий ранок.
Десь там, де хмари закінчують путь,
не забудь мене, не забудь!
Чарівною будь, щасливою будь.
Згадаю тебе, перед тим як заснуть.
// Світанок //
Світає. Для ночі місця немає.
Очі ніч відкриває. Вогню не вистачає.
Сонце очі ламає, зір замикає.
Сліпить? Не сліпить! Воно — ще багряне —
темінь ковтає.
Із Сонця сходять його світлі діти.
Промені сходять з багряного Сонця,
запалюючи проміжки землі,
запліднюючи невідкриті квіти.
Світанок запалює танок.
Світанок не захистить твоїх жінок.
Світанок запалює танок.
Він повісив на чорне білий замок.
Із ночі йдуть зрадливі плями,
що потім перетворюються на сліди.
Сліди натопчуть ночі в очі ями.
Ніч не захистити від біди.
Ніч не є безоднею води.
Світанок наливає кров«ю
задавлені сліди,
що не зникають тільки в повню.
Із Сонця сходять його світлі діти.
Із ночі йдуть зрадливі темні плями.
Світанок пожинає швидкокрилі квіти,
які вночі у її очі ставлять ями.
Світанок засвічує танок.
Світанок не захистить своїх діток.
Світанок не захистить своєї мами.
Світанок чекає на сталеві руки.
Світанок рахує шрами.
__________________
17.09.04
Очі ніч відкриває. Вогню не вистачає.
Сонце очі ламає, зір замикає.
Сліпить? Не сліпить! Воно — ще багряне —
темінь ковтає.
Із Сонця сходять його світлі діти.
Промені сходять з багряного Сонця,
запалюючи проміжки землі,
запліднюючи невідкриті квіти.
Світанок запалює танок.
Світанок не захистить твоїх жінок.
Світанок запалює танок.
Він повісив на чорне білий замок.
Із ночі йдуть зрадливі плями,
що потім перетворюються на сліди.
Сліди натопчуть ночі в очі ями.
Ніч не захистити від біди.
Ніч не є безоднею води.
Світанок наливає кров«ю
задавлені сліди,
що не зникають тільки в повню.
Із Сонця сходять його світлі діти.
Із ночі йдуть зрадливі темні плями.
Світанок пожинає швидкокрилі квіти,
які вночі у її очі ставлять ями.
Світанок засвічує танок.
Світанок не захистить своїх діток.
Світанок не захистить своєї мами.
Світанок чекає на сталеві руки.
Світанок рахує шрами.
__________________
17.09.04

