Сотні доріг… Тисячі слів…
Та все одно залишився сам собою.
Скільки хвилин, тижнів і днів
Прожито в стані неспокою та болю.
Тане життя в польоті років.
Скільки лишилось мені до кінця дороги?
Досі один, один проти всіх.
І ні від кого не бачу допомоги.

Пр.:

Та я не один —
Нас такий мільйони нудних і самотніх.
Ми — купа картин.
Усім нецікаві й забуті в болоті.
Тепер все одно
Коли ми помремо — сьогодні чи завтра.
Ми наче в кіно
Якогось безумного й хворого автора.

ІІ

Читать дальше →

Як ще не було з нащада світу,
Тоді не було, ні Неба, ні Землі,
А було тільки синєє море,
А на тім морі — явір зелений.

А на тім морі явір зелений,
На тім яворі три голубочки.
Три голубочки раду радили:
«Як би ми браття Світ поставили?»

Ой, ходім, браття, та й на дно моря,
Та там добудем дрібного піску.
Той пісок дрібний посієм всюди
Та стане з него свята землиця.

Темно. Так темно! А байдуже всім.
У всіх одне горе і кожен має своє.
Та я бачу світлу постать. Ось вона йде.
Постривай, в тебе пісня для мене є.

Заспівай же мені про мій сонячний світ.
На тобі на мені — його плин, його літ.
Заховайся в мені, поки дощ, поки сніг.
Ти впізнаєш в мені Сонцесвіт, Сонцесвіт.

Страшно. Їм страшно. Але вони сплять.
Розбудити їх нікому в світ.
Близ один одного, поруч лежать
і один огороджує їх колючий дріт.
Та я бачу світлу постать. Ось вона йде.
Постривай, в тебе пісня для мене є.

Заспівай же мені про мій сонячний світ.
На тобі на мені — його плин, його літ.
Заховайся в мені, поки дощ, поки сніг.
Ти впізнаєш в мені Сонцесвіт, Сонцесвіт.

Ми ввійдемо в новий день.
Ранкова зоря дасть води з долоні.
Чисте повітря до легень
запросимо ми. І запульсують наші скроні.

Заспівай же мені про мій сонячний світ.
На тобі на мені — його плин, його літ.
Заховайся в мені, поки дощ, поки сніг.
Ти впізнаєш в мені Сонцесвіт, Сонцесвіт.

16.05.2009

Під бомбами цвіла демократія,
Свобода слова і інші абстракції.
Демократія плела ілюстрації
із брехні про народи і нації.

Картаві посли толерантності
вже завтра зачнуть революції.
Різняться, як оргазм і полюції,
ці «загальнолюдські атрибуції».

Пришпилений носом до задниці
світ дихає тим, чим обідає —
усім, чим неправда завідує.
А потім він ним же і снідає.

Нічому не вчать революції,
нічому не вчать демонстрації.
І скоро поліція совісті
проведе всезагальні кастрації.

Готуються в небо снаряди.
у кожному з них — демократія.
І демократій отих — міріади.
Про кожну із них — хрестоматія.

Завідує всім одна братія,
лиш ганчірка і привід різниться.
На брехні проростає апатія —
смородом чорним димиться.

Завершальні акорди — каденція.
Це вінчається глобалізація.
І коли розпочнуть їсти душу,
чи спрацює сигналізація?

0:50 25.02.2011

Весь світ — інфекція.
Усі інфіковані.

Крики заполонили простір.
Ґвалтом починаються пластмасові дні.
Всі невдоволені, всі засмучені.
Але сліпі. Але глухі.

Запаковану в красиві обгортки,
продавці продають інфекцію.
Їжте! Це вам! На здоров'я!
Приходьте ще! Завжди раді!

Ласкаво просимо в Пекло!
Вам не шкода паперових грошей
за зараження мозку і крові,
за занепад свіжого подиху.

Блискавки над головою
роблять з людини рогату.
Та тепер це так модно!
Що б ви без них робили…

Егей! Я вкушу вас, зомбовані!
Я, інфікований правдою.
Так, це нелегко — носити її,
так, це нелегко — жувати її.

Так, досить важко казати її.
Ви — інфіковані кривдою.
Чи хочете ще жити? —
тоді два пальці в горло!

1:27 22.08.2009

Світ — це магазин.
Приходьте купувати дні життя.
Щастя в пакетах — за гроші.
На здачу всім — пустульки.

В величезному супермаркеті є все!
Тут ви можете придбати
пилосос для волосся,
лак для нігтів,
а також лак для ікон,
і самі ікони,
важкі погони,
ржаві вагони,
молоко матері
в пляшках по 0,5 літра і в літрових —
натуральне,
без консервантів.

Світ — це магазин.
Але на виході — каса.
Там
поки що
стоїть сліпа і убога маса.

28.12.2008

Чи хтів колись ти від життя піти,
Від всіх потвор, від кривди розуміння,
Що сполонило всі улюблені світи:
Світ правди, світ надії гомоніння,
Світ особистої свободи й волі,
Яку урвав реальний світ поволі?

Світів, немов в саду квіток,
Думок у кожному – безкраїй світ.
В тобі світів же більше за думок,
Тож весь цей цвіт тобі набрид.
Усі щасливі, окрім всіх отих,
Хто думає, що він щасливий.
А горевісний той, хто стих,
Хто скув думок потік незримий.

Так знай же, що для них ти горя вісник,
Незвичний й дивний, не такий як всі.
Так думають, а ти лиш перевізник,
Думок, що не для них у цій пітьмі.
Чому ти носиш їх постійно за собою?
За що такі мучення без покою
І існування у всебічній купі гною?
Не муки зовсім, а твій шлях імлою,
Лиш ти тут правильну знайдеш дорогу,
Шлях твій і наш в нову свободу…

© Олександр Приходько (Folkone)
11 Червня 2007