Чи варте мук народження людини?
Чи виправданий біль матері?
Хребет відпочатку гнеться в спині.
Істини гинуть у в«язкій слині.

Жити, сподіваючись на щось.
Спати, сподіваючись на ранок.
Вставати, сподіваючись на ніч.
Чи варто запалювать свічу?

А коли прийде час вмирати,
має бути, що згадати.
Окинувши оком, з собою забрати
те, що лишати не можна...

____________
08.12.2008

Я — підсвічник.
Свіча — моя любов.
Сьогодні не зійде Сонце.
Сірники промокли від сліз.
Холод серця стука лихоманно.
Хмари вибухнули
і вбили білим піском мої сліди,
що втискали землю в землю.

Я — підсвічник.
Ти — моя любов.
Сьогодні буде дуже темно.
На дні лежить сухий сірник,
недосяжний для сльози,
а також глухий до грози.
Коли любов свічею догоратиме,
я отримаю в губи її гарячий поцілунок.

Я — підсвічник.
Свіча — моя любов.
Ти — моя гаряча кров.
Свічу тримаю я в холоднім роті.
Я жду гарячого поцілунку.

__________________
28.11.2004

Холоне в грудях.
Тінь вкрива
Те тепле, ніжне вчора.

Непевність в кроках.
Десь стиха
Забилось чиєсь горе.

Світ спить-не спить,
І час-свіча
Згасає на долоні.
Гори-світи,
Не загасай
В запеклому полоні.

Іскринка в серці
Роздува
Нову-стару надію.

Сльозинки неба
Омива
Листи… і наші мрії.

Світ спить — не спить,
І час-свіча
Згасає у долоні.
Пульси-думки
Розбудять сни,
Що бачитимуть волю.

́́́́Старенькі двері
Розчиня
Світи зі сміхом сонця.

Їх ти зачинеш:
«Там нема
Для мене зараз місця»

Світ спить — не спи…
А час-свіча
Погасла у долоні.
Гори… світи…
Прошу, не йди,
Не віддавайся болю.