Фактично ніхто з вас мене не знає, та і я не в змозі прочитати усі ваші твори і скласти у свідомості уявлення про вас як людей, як митців… Перш ніж виливати свою душу, а вірші, проза, чи будь-яка інша діяліність, побудженна переживаннями, роздумами є нічим іншим, окрім як частинками душі, подібно тому, як ми з вами є частинками єдиного живого(слово Його позначаюче — Бог, хоча я незовсім впевнений в його вірному тлумаченні і розумінні...) так ось, для початку я хотів би дізнатись чи готові ви, прийняти частинку мене, послухати, подискутувати, надихнути… І загалом, чи потрібен тут я?

Щирості хочете? всміхатись в обличчя?
Милості просите, тримаючись звично
Щирості хочете? тоді я скажу,
Гірко насправді і всні й наяву
Гірко у світлі, гірко в тіні
Світло на стелі породжує тіні,
а я просто стою, усміхаючись щиро
та що ще робити, хоча все це не мило.
правди ви хочете? Знов розкажу
як душу за гроші продали до сну
як спогади крали і чужі слова
геть зовсім обридла ця підла брехня.
що ще ви хочете? Вже все ви забрали
по шматку моє серце розкраяли, розгрібали
розгрібать розгрібали і так не вдалось
знову склалось і все знову почалось

мучили спогади, міряли вірність
перевіряли душі моєї непохитність
словами кидались, вбивали морально
а я все жива, мені досить нормально,
і далі не здамся- девіз мій життя,
хоч навіть розкрайте на шматки майбуття,
хоч навіть і вийте — мені все одно,
минуле то минуле, то все було давно.
Не вірю у гірше, надіюсь на краще
Не мирюсь зі словами не зникну, нізащо!
Що ви ще можете зі мною зробити?
Гірше чим є, хіба що може вбити
Спробуйте щось, я на вас подивлюся
а поки я добра, я навіть не злюся…
немає сенсу когось називати
я думаю тут ясно що я хочу сказати…

у кожного свої дороги і свої шляхи
у кожного свої слова і свої думки
немає сенсу в цьому щось мінять
минуле то минуле ну що ще з нього взять…