Палахкотіло вогнище у небі
Червоним сяйвом і останнім теплом
Сідало серпневе сонце, так треба
Й світилось різнокольоровим склом.
Вогнище догорало швидко
Не було кому підкинуть гілок
На серці ставало зовсім гидко
Останній серпневий рок…

Пекуче горить свідомість
І серце у грудях терпне,
Мій друже, зрадливий серпне,
Що дав ти мені натомість?
Для тебе емоцій сотні,
Для тебе – осколки неба,
Для тебе – уламки сонця,
І мрій уламки – для тебе…
Для мене?.. Пісок ілюзій,
Що ти розсипав по вітру,
Й думки в стовольтній напрузі…
Й нема про що говорити…
Нема про що запитати,
Та й нащо питати…В кого …?
Для тебе – персона нон грата,
Ти ж став у повітрі смогом…
Що тихо штурмує легені
І дихати важко…Серпне…
Покинь порорічні сцени…
Або забери мене в жертву…

Цей лютий так схожий на серпень
В своєму жару завірюх,
Такий же пекуче-нестерпний,
Такий же поганий друг.
І так же звучить по нотах,
Мелодії ж самі ті,
А інколи в схожих турботах,
А інколи схожі путі.
А інколи гляне в очі
З таким же відвертим шалом.
Сміється посеред ночі,
Танцює на карнавалах.
І кашляє мокрим снігом –
Останні зими симптоми.
На землю лягає тихо,
Безсилий від перевтоми.