Гострий біль
Я виткався із мрії наперекір природі,
Сховав тендітний погляд в реальності палкій,
Я небо присвятив твоїй чудовій вроді,
А ти вбивала смуток лиш рухом своїх вій.

Ти заплітала в погляд вогню мінливі квіти
І серце все палало в агонії б’ючись,
Проте лишень жило все більше й тілу жити
Давало сил і волі, падінь не боячись.

І ось я урочисто, руйнуючи непевність,
Підношу слів букет доглянутих, п’янких,
Щоб з цих чуттєвих звуків, ніжних та душевних
Все більше поставало миттєвостей палких.

Та лиш узявши посуд, ти не надпивши й краплі,
За мить необережно впустила його з рук,
Й неначе вправним рухом заточеної шаблі,
Вписала в смертність душу й спокійний серця стук.

І тиша…
і самотність. Байдужості лиш скелі,
Та вид перед очима порізаних долонь.
І тільки бите скло зі мною у постелі
Та пам'ять про утрату й очей твоїх вогонь.

І от проводжу тут я розмиті в вічність миті
Та у німім старанні я повз важкі роки
Збираю все до купи розбиту склянку квітів
Щоб знову попрохати кохання і руки.