Я шукаю в музиці порятунок…
І голова тріщить від рим,
Останній терпкий поцілунок,
Перед тим, як ти підеш у дим…
Перед тим як ти підеш у невідомість,
Перед тим, як зникнеш назавжди…
Я продав свою любов, а з нею честь і совість-
І я забув про всі твої сліди…
Твої сліди на мокрому піску…
Твої сліди-їх цілувала хвиля,
Я дивлюся в небо: в безмежну ріку,
І шукаю на дні наші крила!


Читать дальше →

Слова погибают,
произнесенные,
нерешительные…
а дышать
чем
кроме разума
меня хаять некому
слова погибают
достигая равнины
РА вник в миры
незримо
зыбко
подбитые дни хромают
подминая под цифры свои гласность
стоя перед двадцатью глазами
забыть
что рука-левая
и правила игры еще никто не отменял
плавно
плавится
вечер
и… что я здесь делаю
если глаза видят не более чем отрывки
театра теней
слова погибают
произнесенные
а дышать
чем
ответишь или

Читать дальше →

«Воешь волком глядя на полную дуру-луну»...!
Святослав Задерий«Голод»

Вою усталым одиноким волком,
на равнодушную, спящую дуру-луну…
Мой взгляд стал злобным и колким
но я никому не ставлю это в вину…
Никто не верит моим словам
Я тоже не верю больше никому…
Я разучился верить вещим снам,
Я-ангел света, сброшенный во тьму!
20.09.2011

Слова, что звучали из уст твоих,
Меня натолкнули на этот стих.
Я в нем напишу о том как сломалось,
Как треснуло что-то, не удержалось.

Как то, что казалось мне очень крепким,
Сломалось в руках как лишь одна ветка.
И из океана нашей мечты,
Текла не вода, а роковые кресты.

Как звезды на небе, что для нас светили,
С неба упав вдруг тьму сотворили.
И всё стало чёрным вокруг нас с тобой.
Ты зря мне сказала, что я не родной.

© Copyright: Чуприна Александр, 2011
Свидетельство о публикации №11109135519

Обійми долонями мрію
Зірви цей подих із своїх обіймів,
Хай обпече він щастям втому й плечі.
Хоч і слова мої та спроби ненадійні,
Вони в цю мить ввірвались так до речі.

Пристрель цілунком в шию кожну ясність,
Зостав лиш нерозгаданість і мрію,
Нехай ці ночі не такі й прекрасні,
Та почуттями я тебе зігрію.

Лишайся поруч відчуттям на шкірі,
Хай ще весь день кохають тебе губи.
Мої думки зневірились у вірі,
Твої ж слова ще пристрасні та любі.

Тримай в руках мою гарячу ніжність
Голуб до щік і посмішки весну
Навіть, як наша зломиться суміжність,
Я й з згадкою про тебе не засну.

Даруй коханню час і таємниці,
Давай весні напитись твоїм вдихом,
Досить тримати щастя у темниці –
Кохайся з радістю невимушено й тихо.

Тримай. Не кинь… цих почуттів на вітер.
Це нерозумно – відпускати крила.
Вже майже пролетіло наше літо,
Та віра в мрію ще не пролетіла.

Гострий біль
Я виткався із мрії наперекір природі,
Сховав тендітний погляд в реальності палкій,
Я небо присвятив твоїй чудовій вроді,
А ти вбивала смуток лиш рухом своїх вій.

Ти заплітала в погляд вогню мінливі квіти
І серце все палало в агонії б’ючись,
Проте лишень жило все більше й тілу жити
Давало сил і волі, падінь не боячись.

І ось я урочисто, руйнуючи непевність,
Підношу слів букет доглянутих, п’янких,
Щоб з цих чуттєвих звуків, ніжних та душевних
Все більше поставало миттєвостей палких.

Та лиш узявши посуд, ти не надпивши й краплі,
За мить необережно впустила його з рук,
Й неначе вправним рухом заточеної шаблі,
Вписала в смертність душу й спокійний серця стук.

І тиша…
і самотність. Байдужості лиш скелі,
Та вид перед очима порізаних долонь.
І тільки бите скло зі мною у постелі
Та пам'ять про утрату й очей твоїх вогонь.

І от проводжу тут я розмиті в вічність миті
Та у німім старанні я повз важкі роки
Збираю все до купи розбиту склянку квітів
Щоб знову попрохати кохання і руки.

А мне глазки твои рассказали, о чем ты мечтаешь.
Что ты сильная, гордая…[только не с теми, кто дорог].
И не любишь, когда пустота твое сердце вращает.
И тебя убивают минуты, что лечат не скоро
Твои раны, которые вырыли яму разлукой.

[Ну, а ты никому. Никому не промолвишь ни слова,
Ведь Она для тебя есть спасение в замкнутом круге.
Ведь тебе ни к чему для других быть хорошей и клевой*]

Порожній лист, нічого він не значить,
Його значущість – це прості слова.
А дехто в ньому чудо світу бачить,
А я у ньому – засіб для буття.
Він сам по сОбі просто білий – білий,
лиш фарби роблять чудеса.
Яскраво синій чи гнітючо сірий,
на ньому жарке літо й недовірлива весна.
Я так люблю робити білий чимось,
фігури, кольори, слова.
Так і лишитись можна з ними,
як вічні друзі, як вогонь й вода.
Це протилежності, які бажають жити,
це сенс і засіб для буття.
Без них не можу я творити,
А без творіння ким же буду я?

I
Рябь в грязной луже
та же, что в горном озере
разница в настроении смотрящего.

II
Зачастую мусорное ведро
говорит о нас больше,
чем мы сами.

III
Бабочка обладает вечностью.
В сознании и памяти людей.
Но не знает об этом.

IV
Литература, написанная
языком обывателя
не прейдет границ заурядности.

V
Если уважение продукт
интеллекта, то задница
последствие дивана.

VI
Всякая мудрая мысль
оправдывает себя полезностью.
В противном случаи мыслитель — дебил.

VII
Зная, что каждая книга
полезна, и «создает впечатление»
дурак выбирает потолше.

VIII
Когда твоя верность
зависит от верности другого
это — рабство.

IX
Дождь уровняет в званиях,
Смерть уровняет в званиях.
Памятник и зонт — обособят.