Солоний спогад щастя
Гірка реальність і порожні міркування,
Триклята нерішучість і холодна лінь,
Надто безглузде кращих днів чекання
І вкотре побіліла неба синь.

Нізвідки бруд на чистій скатертині,
Нізвідки подих мертвої пітьми.
Тебе немає поруч мене нині…
Й зволожуються усмішки слізьми.

Десь поруч пролітають рідні ноти,
Що супроводжували радість й насолоду
Пускаю в душу їх… Я ж бо не проти —
Сліз не боюсь німої прохолоди.

А як по вінця заблистять повіки
Зірветься крапелька сама на волю,
І падаючи пролетить крізь ріки
Палкого щастя й сотні метрів болю…

Мине солодкий сміх й тендітний дотик,
Пролине море пристрасних цілунків,
Згадає таке тепле слово «котик»
І безлічі безцінних подарунків.

Та раптом розіб’ється об підлогу
На тисячі коротких мікроплямок.
Віддам я вдячність за усе це Богу
І об реальність розіб’юсь так само.