(світлій пам«яті Антона Ніконенка)

І затремтіли руки матері…
як дощ на вікнах.
Затріпотіли дні сльозами —
так повільно…

Опало листя серед літа —
погоріло.
Це материнські сльози
крапали на сина тіло…

Пройдисвіт-протяг порожньо
блукав в кімнаті,
шукав кого б в цих стінах
міцно обняти.

Запахло жовтим воском —
погасла свічка.
Життя стомилось, на чолі
печальна стрічка.

Дзвін, дзвін
У серці б'ється
Дзвін, він
до нас озветься.

Дзвін, дзвін
у серці б'ється.
Дзвін, він
він голосно озветься

Коли полином вибух пролунав так гірко —
На небі ангел засвітив наднову зірку.