Я Тебе пізнАю здАлеку,
Серед сотень нестрічань,
Серед шуму і мовчань,
Що під небом стали сталими…
І між сотнями доріг,
І між вуличками тихими,
Я Твоє почую дихання
Свіже й справжнє, наче сніг…
І над озером надій
я чекаю і чекатиму,
Що мій погляд залишатиме
СЛІД…
з-під чорних вій…

Зло — як брудні сніжки.
Воно лежить навколо нас, готове до використання.
Зло нікому особисто не адресоване.
Але кожен може підняти сніжку і адресувати будь-кому іншому.
Також, як і в звичних випадках, кожна сніжка лишає на руці свій слід.

07.05.09