Темно…
Вдих. Видих…
Серце стукає у вухах…
Я йду…
Куди? Навіщо? Це мені не відомо. В мене заплющені очі. Чого б це?
Пітьма поступово відступає, набуває обрисів і звуків…
Вдих. Видих…
Я йду незнайомою вулицею залитою жовтим світлом ліхтарів.

Читать дальше →

Надворі знову темно.
Там зима.
І котрий рік, так дивно, —
Ти сама.
Без сенсу всі розмови
Й біг хвилин.
Так дивно що я знову
Сам-один.
Між нами кілометри
У словах.
Куди ти ділась? Де ти?
Ти у снах.

Дівчина із снів
З запахом весни
І теплих почуттів.
Дівчина з поем
Із посмішкою сонця
Й голосом сирен.

Надворі знову світло.
Там йде сніг.
Комусь це все набридло.
Та не мені.
Сніжинки всі розтануть
Наче дні
Які нас добивають
В тишині.
В холодних стінах вихід
Не знайти.
За кожним поворотом
Знову ти.

Дівчина із снів
З волоссям наче шовк
І запахів морів.
Дівчина з життя
З очима як смарагди
Своя і нічия.

Надворі знову свято.
Новий рік.
Так важко вже тримати
Серця крик.
Куранти вже чекають.
Знак небес.
А мені не вистачає
Тут тебе.

Дівчина із снів,
Я так тебе чекав
Так хотів…
Дівчина із мрій.
Без тебе — просто смерть,
З тобою я живий.

Скажи, будь-ласка, ти мені
Чи ти прийдеш до мене в сні?
Чи будеш там? Чи може ні?
Я знаю — все це в голові
Моїй, закоханій без тями.
Захочу я — ти будеш там,
Захочу — будеш ще деінде,
А я сидітиму там сам.

Скажи мені, скажи, будь-ласка,
Чи вийдеш ти із моїх снів?
Бо сни з тобою — наче казка,
Та я б реальності хотів.
Чи будеш ти мене чекати
Після роботи допізна?
Чи залишилось сподіватись
На твою посмішку лиш в снах?

Будь-ласка, ти мені скажи
Чи маєш почуття до мене?
Чи зможеш ти без мене жить?
Чи різала б без мене вени?
Стільки питаннь до тебе є,
Але з тобою не зв'язатись.
Ти Сонце радісне й ясне
Моє, я маю сподіватись…

Віддайся на поталу моїх снів,
У казку тисячі і однієї ночі
А серце в грудях пташкою тріпоче,
Коли згадаю, як твої я руки грів.

Забудь про всесвіт,і забудь про час,
Бо ми – це всесвіт, й більшого не треба,
Торкатимемось віями ми неба,
І знатимемо … Все, що є – для нас.

Згадай, кохана, як тебе люблю,
Про наші ночі… тихі й безкінечні,
Про те, що я втону, беззаперечно,
В твоїх очах, чистіших кришталю.

Згадай, кохана, просто лиш згадай,
Від тебе більше я не вимагаю…
Кохаю, Боже мій…як я КОХАЮ!
Й прошу, себе ти снам моїм віддай…

сни, що снились минулої ночі,
слова, залишені на папері,
недосказані, напівзабуті
у ту мить як закрились двері.

життя в учорашньому дні твоєму.
віра в те, що ще буде завтра.
ти ж не вигадана? напевно…
дивом випала добра карта.

спроби скласти план на майбутнє,
те, що з нами трапилось… правда?
чи примарилось в сні забутім.
я ж не вигадки злої варта.

загубившись у порівняннях,
не завважила головніше:
наступив би уже світанок…
поскоріше, прошу, скоріше.

В обіймах ночі сходить Місяць.
Нічний цвіркун співає пісню.
Йому відповіла цвіркунка.
У них ще є півночі часу.

До ліхтаря прибивсь метелик.
На фоні Місяця кажан
фантомно пролетів наліво.
Сліпий, не бачить красоти.

Дивлюсь під стелю — павутина.
Павук ховається від світла.
Я вимкну світло — і під ковдру,
а там уже чекають сни…

19.12.2010

Задзябли вулиці в осінній прохолоді.
В будинках прокидатиметься ранок.
Будильнику, мене будити годі!
А то втоплю тебе у порожнечі склянок.

Дай додивиться сни – рожеві кошенята.
Ну дай мені самій цей день зустріти.
А на годиннику вистукує дев’ята,
І сни ці лащаться, не знаю де їх діти.

12

Ти мені будь ласка поясни
Хто тебе пустив мені у сни
Наче вдома ти живеш у них
Робиш все, чого тільки захочеш
Кішкою пройдешся по спині
Помуркочеш ніжно так мені
Пригорнешся, хай лише у сні
Та я буду знов чекати ночі

ПРИСПІВ:

Ночі… з тобою…
Хочу… любові…
Точить… до болі…
Моє серце правда – це все сон
Очі… закрию…
Поруч ти… мрію
Зоря… жевріє
Ранок стукає з усіх вікОн

Ти мені будь-ласка розкажи
Як раніше я без тебе жив
Ти була чужа і я чужим
Доки мої сни не полонила
А тепер ти граєшся з вогнем
Обпікаєш пристрастю мене
Сон забрала і не повернеш
Я і сам хотів щоб ти наснилась

ПРИСПІВ:

Ночі… з тобою…
Хочу… любові…
Точить… до болі…
Моє серце правда – це все сон
Очі… закрию…
Поруч ти… мрію
Зоря… жевріє
Ранок стукає з усіх вікОн

Знов марила твоїм теплом,
І вранці пошепки прохала,
Щоб сніг розтанув за вікном
Й сльозинка квітку зберігала…

Знов гралася у снах-казках
Із щастя-змієм, що літає.
Він десь губився у хмарках,
А я невпинна… я шукала.

Знов шифрувалася в світах,
Хоч краєм стриманно блукала…
А чи помітили в очах
Хмаринкою я пролітала?..