Джонові Кітсу присвячується

Поет не той, хто пише маячню у стовпчик,
А лише той, хто світові красу несе.
Я першим з радістю поцілив би ногою в кобчик,
Других ціную та обожнюю понад усе.
Коли Поет вступає в час вечірній
До зачарованих світів Аеди-музи,
Спадає вся лузга з речей, і, вільний,
Він споглядає все-як-воно-є, і, друзі,
Купається у пінних водах Гіппокрени…
Над сірою буденністю залізних міст
Він іноді летить на крилах чарівних
Геть, у безмежність, геть із ойкумени,
Поспілкуватись з Небом, вкласти в речі зміст,
Невидимий для вух сліпих та для очей німих.

Торкання, пестощі, дарунки
Турбота, погляд, поцілунки
Тепло від рук, жага, чекання
Моє невтомлене бажання.

Ти охопив мене собою
Зманив у сон, ти спиш зі мною
Чекаю я тепер щоночі
На мрії, що приходять в очі.

Ті сни з тобою наче воля,
Яку шукають сотні воїв
Я вся живу, існую в нім.

Та як би я тепер хотіла
Щоб і моя душа схопила
Тебе не в сні, а поза ним.