Твої поцілунки, мов якір, закинутий в море,
Впиваються в горло…
В очах — тихий страх — затушила останню свічу,
А серце калатає, гучно і лунко, мов тенісний
м*ячик по корту…
В обіймах твоїх я стікаю й у темінь течу…
І дотиком пальців, мов промінь уранці –
ковзАєш по тілу…
А дихання майже не чутне, не чутне мені,
І шторм в голові… в 9 балів вже хвиля
накрила…
і я розчинилась…скорилась отій тишині…

І лютим, як цербер, осинім дзижчанням далеким
у скронях нестерпно гуде…
Я схоплююсь… Господи… Сон… Умираю від спеки…

Де ж бо ти….? Де..?