↑ Наверх
PSNet, developing for LiveStreet CMS
english
russian

Поиск по тегу

// Прокинусь завтра вранці //

Прокинусь завтра вранці,
подивлюсь у вікно.
А там танцюють танці
реальність і кіно.

Хотілось би у небо, —
немає з ким летіть.
І вічністю без тебе —
одна єдина мить.

Болить, але воно пройде.
Вже скоро я засяю.
Не буть без тебе Раю
ніколи і ніде.

У дні, що прийде завтра —
іще один щабель.
Вночі розпалим ватру
в підніжжі змерзлих скель.

Зігріємося трошки,
пограємось вогнем.
Наповнимо легені
новим прекрасним днем.

Пташка


Ти вабиш, збуджуєш, бажаєш
Ховаєш очі, споглядаєш на мене
Як на білу пташку,
Що бачив тільки раз в житті.

Вона примарилась тобі
В солодкому твоєму сні.
І сонце ледь землі торкалось
То було ранньої весни

Ти спав і юність посміхалась
Блакитне небо, теплий день
Повітря безтурботно гралось
з твоїм волоссям у траві.

І несподівано крізь сни,
Які були мов не з тобою,
Почув незвичні голоси
Той шурхіт привертав увагу

Та сон пройшов, і ти побачив
Ту несподіванку природи
Чарівну пташку, тої вроди
Яку ти бачив десь в книжках.

Вона, сховавшись у жасміні,
Співала пісню, що донині
Була відома тільки їй,
Пташині з голосом людини.

А ти техесенько лежав
Не міг відвести з неї погляд
Боявся дихати, твій подих
Ставав повільним, ледь помітним

Та пташка все тобі співала
Твоє майбутнє рокувала.
І як помітила твій погляд
Перетворилась в неба подих

І от тепер ти вже дорослий
Стоїш не з пташкою — зі мною
Все ловиш погляд ледь знайомий
Ховаєш пам*ять за собою

Та я не пташка вже, людина
Перетворитись більш не можу
Тримай лиш міцно мою руку,
Яка на крила вже не схожа.

Сон (мій перший сонет)

Торкання, пестощі, дарунки
Турбота, погляд, поцілунки
Тепло від рук, жага, чекання
Моє невтомлене бажання.

Ти охопив мене собою
Зманив у сон, ти спиш зі мною
Чекаю я тепер щоночі
На мрії, що приходять в очі.

Ті сни з тобою наче воля,
Яку шукають сотні воїв
Я вся живу, існую в нім.

Та як би я тепер хотіла
Щоб і моя душа схопила
Тебе не в сні, а поза ним.

С жизнью в прятки...

Играть люблю я в прятки с детства
И прятаться от всех одной…
Не удалось найти мне места,
Где жизнь, казалась бы святой.

Порою, пряталась в тиши,
Где тихо и от шума – эхо,
Со мною рядом ни души,
Ни капли горечи, ни смеха…

На чердаке за старым шкафом,
Там пыли столько, что «апчхи»
Упёрлась к стенке крытой лаком,
Чтобы меня здесь не нашли.

Оставили меня надежде,
Надежда – Умерла давно.
Чтобы не было, как прежде,
Я спрятаться хочу на дно…

И ночкой темною в степи,
Колышет ветер в бок березы.
Неугомонно шепчет: «спи»
Забыв про радости, про грёзы.

Про все невзгоды в мире том,
Где царствуют шуты одни.
Я засыпаю вечным сном…
И степь укрыла, не найти…

ЛЮБОВЬ ДО СЕДЬМОГО ПОТА

Как то ночью проснулся в поту
Снился ему увлекательный сон
Будто-бы находился в порту
На комфортабельной яхте он
Будто в кресле раскошном сидит
Ну а сверху, из высоты
На него очень страстно глядит
Девушка из его мечты.
Вот она на палубу стала,
Томно вздохнув к нему подошла,
Его страсть огнём запылала
Ведь она лишь в бикини была.
Стала у бара, бокал пригубила,
И пошла к каюте свей.
И его за собой поманила,
Будто слуга он поплёлся за ней…
Дверь отворив легла на постель
И опять к себе поманила,
Он уже раздеватся хотел…

… Но его жена разбудила…
Вот и пот с него льётся речкой
И кипит оглушительный гнев —
Ведь жена ему держить свечку
Не лишь в жизни но и во сне.

вечный сон...

Не знаю, вспоминают ли о тех,
Глаза, которых больше не открылись,
Но точно знаю я, что хуже всех,
Когда глаза, живых не прослезились.

«Мне больно, мерзко, холодно в ночи,
Я под землёю замерзаю в лед.
Спокойно я шепчу: «Лишь не кричи»
Живьём упрятали, а сердце бьёт.

Забвенья час настал – моя пора,
Минуты чуть дыша, задумалась.
Что ждёт меня? После, закрыв глаза,
Одета в чем была, укуталась.

Уснула. Снилось мне, что я жива,
Хожу по улицам, так одиноко…
Никто не спросит, как твои дела?
И не услышит, плачь детей под боком.

А я иду, не узнаю людей…
С которыми смеялась и дружила!
Я привидение минувших дней,
Меня не видно, я совсем забыла!

Сказать люблю, прости – так трудно им,
Ведь чувства не умеют различать.
Кто жив, кто мёртв, не ведомо самим,
Сейчас уж поздно, что-нибудь менять.

На кладбище пришла со всеми я,
Стою как все, меня не замечают.
Никто не плачет, будто бы нельзя,
И вроде бы, погибшую не знают»

Кого хоронят, позже догадалась,
Ей стало больно, ведь опять одна.
И под землёю снова оказалась,
Не билось сердце больше никогда.

Сон

Дикий зверь по имени Любовь
Пробуждается во мне, как только вижу
Силуэт твой, слышу голос твой…
Нет, не люблю, а просто ненавижу!

Черты лица, улыбка, тело, –
Все вспоминаю, слыша стон
Январской одинокой ночи…
Вновь не успела – сон ушел.

И ты ушел. Молю я Бога,
Чтобы тропу мою нашел
И указал мою дорогу,
Ту, по которой странник шел искать любовь…

Нашел??? Нашел.
Но вскоре променял на деньги,
Убил, иль просто потерял…
Опять январский поздний вечер любимым незнакомцем стал.

И вновь холодной зимней ночью
Со мной не ты – со мной другой…
Как жаль что сон – всего лишь сказка,
И Он не Ты, и Ты не Он.

Я знаю, ты не настоящий, –
Ты лишь фантазия, мечта…
Но голос твой, во тьму манящий,
Моей волшебной песней стал.

Ее я слышу каждой ночи,
Тебя я вижу в каждом сне.
Все интересней, все порочней
Чем на яву живется мне… во сне.

// На какую мне звезду смотреть? //

В паутине ситуаций и решений,
овладевшей временем моим,
среди множеств олицетворений
я ищу своё, стараюсь повстречаться с ним.

Когда есть желание и воля,
всё-равно чего-то ещё нет,
что очистило бы боевое поле,
оставив мне один лишь правильный ответ.

И кто-то мне сказал смотреть на звёзды,
ведь звёзды верно могут подсказать,
но звезда — вагон, а небо — поезд.
Как среди них мне нужную узнать?

И погружаясь в сон, гляжу я в небо.
О, Боже мой! Хоть ты то мне ответь!
И подскажи, послав истому в сердце,
на какую мне звезду смотреть?

Подорож у вічність...

І пальці у воді, і очі, очі,
І смутку біль у келисі вина.
Бажанням серця мовить неохоче,
І спить в душі у кожного своя струна…

Він келих опустив, і синя пляма
У кров перетворилася… дощу…
А в серці пустка, чорність рани
Зачинена навік… Спокутую свою.

Вина забута, блиск вогнів спокуси.
І крик у чорному… багно розваг.
Ти вештав, опинився в цій багнюці,
Усе забув, залишив лише страх.

Мовчиш, ні краплі з уст… повія…
Весь світ на зраді почуття чи лих…
Стоїш, в очах блищить весна, провина,
А ти один серед подібних сих.

А в серці лід… тепло блукає в спразі.
Невдачі забезпечують шляхи…
Відкриєш карту… зник в зневазі…
І спрага… Більше, ніж снаги…

Лунає півень… Все, кінець… Світанок…
І холод зник...і спрага, й німота…
Підлога… капці… сніг, сніданок…
В обіймах зникла самота.