І часті, часті вдихи
Я захлинаюсь від твоєї ласки,
Занурююсь в обійми з головою.
Твоя симпатія, що винирнула з казки,
Усе ніяк не дасть мені спокою.

І твоїх ніжок відчуття на стегнах
Долає серденька мого кордони,
Й правиця твоя лагідна та ревна,
Торкнувшись вушка, виклика циклони…

Цілунками вкриваю ніжно шию.
Так спрагло, як турботливий вампір.
На мить у цьому раю занімію
Й продовжу одягу наперекір.

А ледь земніше я зіллюсь з грудьми
Й зловлю тендітно їх ритмічні коливання.
І в резонансі з ними, як з зими
Світанками, я засвічусь коханням.

Коли торкаєш їх по всьому тілу
Проходить струм, обпалюючи серце.
Це перевершує і мрію сніжно-білу
Й вина небесно-чистого озерце.

Й на віки вічні я запам’ятаю
Їх м’якість неймовірну та солодкий смак,
Їх хмільний трунок, всипаний до чаю
Твоїх цілунків, дотиків, подяк…

Болісна темрява моєї романтичності
Тужило серце, кров'ю обливалось
І блідий місяць мертвим світлом лив,
І щастя у агонії здригалось — Розлуки довгий час його убив.

Душа тоді ще тяжко захворіла
Страждала дуже кожну ''вічну'' ніч.
Свідомість вже давно пітьма накрила,
І катувала з смертю пліч-о-пліч.

Без тебе день на згасле пекло схожий,
Німий, тягучий та багряно-чорний.
Повзе, мов труп, мій час мені ворожий.
І плин його повільний та незборний.

І вирізають думи в серці рани,
Думки про втрату, чи неспинну смерть.
Бажаю хоч на мить побачити кохану,
Та знову йдуть всі спроби шкереберть.

То меркне, то згасає блиск моїх очей,
Що зоряним вогнем палахкотів з тобою.
І голова злітає із плечей,
Удача повертається спиною.

Та вистачає спогаду про милу,
Як вибухають всі початки суму,
І він долає найтемнішу силу.
І горе помирає як від струму.