Осінь. Важкі сірі хмари висять над Києвом, час від часу розкриваючи свої надра, і поливаючи місто холодним осіннім дощем. Під ногами чавкає сіро-жовто-червоно-зелена каша опалого листя, яка, ще буквально кілька днів тому, розбавляла яскравими кольорами журливі міські пейзажі. Холодні пориви вітру обривають з дерев залишки осіннього вбрання, женуть вулицями сміття, і насичують одяг вологою, а тіло — холодом. Кінець жовтня. Я завжди любив таку погоду: якщо сидиш вдома, то можна закутатися в улюблену ковдру, вдягнути, турботливо зв’язані мамою, теплі шкарпетки, приготувати найбільшу в домі чашку трав’яного чаю, і поволі посьорбуючи його, ширяти серед нескінченних просторів Інтернету; в іншому варіант, старанніше закутатися в шарф, та прогулюватись тихими безлюдними вулицями старого міста, відкинувши думки про роботу, домашні турботи, подумати про найближче майбутнє. Краще десь в центрі, в районі вул. Прорізної, по Паторжинського, Б. Грінченка або Малопідвальної – по всім ним можна, при бажанні, вийти на вул. Софіївську, а там через Володимирський проїзд на Десятинну, Андріївський, а потім Контрактова. В такий холод спасінням буде забігти в «Пузату Хату», піднятися на 3 поверх, де зазвичай менш людно, взяти кухоль гарячого глінтвейну або чорного чаю і шматок мого улюбленого «Сметанного» торту. Завжди дивувався: як зі звичайного пакетику може вийти такий смачний чай? Після перепочинку можна з новими силами піти куди завгодно.


Читать дальше →

Люблю сутінки. Це так загадково!
Люблю затінок сутінковий.
В небі місяця підкова.
Скласти пісню в їх час готовий.

Люблю захід Сонця. Це неймовірно!
Кажеш, фантастика? Так, авжеж, вірно!
Попри день, я йому вірний.
Він дарує мені ліру.

Люблю тиху ніч. Це просто прекрасно!
Той, хто лиш спить, він просто нещасний!
Щодня я прихожу на гору завчасно-
дивитись на зорі, далекі, незгасні.

24.11.2008