Кавалер танцює.
Дама плаче.
Йому мало.
Їй багато.

В неї стомились ноги
і болять суглоби.
Він танцює наче бог.
Сльоза пада в його вухо.

Прийнявши її за піт,
він пришвидшує рухи.
Тертя приносить вогонь.
Кров сочиться з її долонь.

В ній прокидається бажання
обняти його дужче.
Взявшися за шию ніжно й гордо
вона цілує його аорту.

Кавалер без зойку падає.
Дама рукавом втирає губи.
Кров кольору туші
на її білому платті.
Згорають в багатті
їх нерозлучні душі.



29.07.2008

Примари хапають мене за плечі.
Я не бажаю сьогодні втомитись.
Вони хочуть мені щось показати.
Я повинен залишитись
з ними.

Ми рухаємось по темному проходу.
Мої очі залива смолою.
Мої пальці намацали холодні сходи.
Я іду вперед імлою.

Примари в моїй уяві
вказують пальцями, де мені йти.
Тіло, заковане в страх,
не дозволяє мені втекти.

Підлога почина хилитись.
З щілин вибирається волога.
Камінь змінює холодна земля.
Я замерзаю і йти вже не змога.

Та спалах прорвав тенета пітьми.
Із стін вистрибують бліді діти.
Я неохоче танцюю з ними
і нас затягує в болото божевілля.

Танець з примарами
між чорними хмарами.
Діти аплодують мені.
Я вклоняюсь і падаю у їх долоні…

__________________
2.01.06

Переплелися подихи і руки.
Чітка межа між «ти» і «я» вже стерлась.
Лиш серця й погляду мелодія лишилась.
Останній танець нашої розлуки.

Так ніжно і водночас сильно,
Цілуєш, обіймаєш і мовчиш.
Хоча, здавалобся, що поглядом кричиш.
Бо вголос, кажеш, крик – не зовсім стильно.

Гаряча пристрасть й холод заборони
Вершать свою святу і грішну справу.
Вже звикла вранці пити чорну каву.
Забула всі колишні забобони.

Ледь-ледь торкаюсь губ – боюся правди.
За крок до прірви чую шепіт неба.
Вже плаче дощ, голосячи «Не треба».
А я прочути прагну «Лиш одна ти»…

Останній танець нашої розлуки.
Шматочки раю з серця вириваєш.
І у шухляду з досвідом ховаєш
Останній подих, погляд і… мої вічно-холодні руки, які тобі так і не вдалося зігріти.