На пальці дихає холодний вітер,
Я грію їх і ховаю в кишеню.
І як відчайдушній митар,
Ховаю там копійок жменю…
Обличчя облизує перший мороз,
Не можу сховати його.
Вже стільки написала я проз,
Але немає чогось «того».
В замерзлих ногах відчуваю біль,
Ніби кригою вкрилось життя.
І звідкись в квартирі з’явилась цвіль,
Така от сторона буття.
На вулиці осінь ковтає листя,
Або розмальовує в усі кольори.
А я лишаюся на місці,
Щоб хтось казав: « а ти – твори».
Творити буду, я не здамся,
Повітря забира мене.
Віршів моїх ти не цурався,
А я не відцураюся тебе…

І колір до кольору і тон до тону
Я створюю мрії десь там на картоні
Я легко підводжу, десь трошки стираю
Та це лиш початок, не бачу я краю.
Я прагну побачить і те сотворити
Про що мої мрії, заради чого нам жити
І ось лиш ескіз, образ ще трошки темний
Та знаю, не буде цей шлях вже даремний.
Беру олівець, і штрихую й дивлюся
На мить відійду і знов повернуся
Наводжу чіткіше, ловлю сотню рис,
Щоб схожим в реальності був мій ескіз
Я вам показати свою хочу волю
Це кінь, його очі з краплинками болю
І грива тріпоче під час бігу того
Накинута лиш вуздечка на нього.
він вільний як вітер, таким його бачу
я з нього сміюся, за ним я і плачу
та лиш додаю я краплинку білила
і ніби з боків в нього виросли крила.
він інший, він з мрій моїх тихо зітхає
його на картоні я бачу й чекаю
він думає тихо а я лиш творю
він воля моя і його я люблю.