(світлій пам«яті Антона Ніконенка)

І затремтіли руки матері…
як дощ на вікнах.
Затріпотіли дні сльозами —
так повільно…

Опало листя серед літа —
погоріло.
Це материнські сльози
крапали на сина тіло…

Пройдисвіт-протяг порожньо
блукав в кімнаті,
шукав кого б в цих стінах
міцно обняти.

Запахло жовтим воском —
погасла свічка.
Життя стомилось, на чолі
печальна стрічка.

Дзвін, дзвін
У серці б'ється
Дзвін, він
до нас озветься.

Дзвін, дзвін
у серці б'ється.
Дзвін, він
він голосно озветься

Коли полином вибух пролунав так гірко —
На небі ангел засвітив наднову зірку.

Твой Восход

Пара недель пустоты
Показалась годами.
Мне бы быть там, где и ты,
Прикоснуться губами

Страх подрезал наши крылья,
Заставлял нас ошибаться,
Бросил сепыми и глухими.
Но не сдавайся!

А после бурь на небосводе,
Верь не верь, но солнце взойдёт!
Это легко — сбиться со чёта:
Ведь «сердце» к «сердцу» — не всегда «вдвоём».
Верь не верь, он будет — Твой Восход!

Плавилось сердце слезами,
Словно свечи на картинах.
И в тот момент ты казался
Незаменимым.

Только нет боли «навеки»
(Если скажет кто — не слушай!).
Солнце согреет сквозь веки!
Будет лучше!

И после бурь на небосводе
Верь не верь, а солнце взойдёт!
Это легко — сбиться со чёта:
Ведь «сердце» к «сердцу» — не всегда «вдвоём».
Верь не верь, он будет — Твой Восход!

Читать дальше →

З неба світить жовтий Місяць.
Він сьогодні йде на спад.
Демони виходять з лігвищ
споглядати зорепад.
А на сцені музикант.
Що ж за пісню він приніс?
Я підхожу трохи ближче…
Зала раптом вибухає —

Біс!

Крізь старі вітражні вікна
сутінки ввірвались в зал
і під вигуки глядацькі
розпочали чортобал.
Музикант перехрестився — перед ним у повний зріст
виріс з пилу і туману
той, кого всі гучно звали —

Біс!

Ритм копитом вибиває
і смичок він направляє.
То з«являється… зникає…
Водить тебе за твій ніс

Біс!