Расцарапав кожу безразличием
приходит то, что было тёплым,
но теперь в новом обличие.
Время замедлено воплем.

Под ребром барабанный бой, —
набат по случаю вторжения.
Случайности — тоже определённости.
Следствия — тоже причины,

а причины — тоже следствия.
Тяжело распутать паутину,
но всё же дигидрогена монооксид
становится простой водой.

Сумрак пугает неизвестностью.
Он играет в безразличие
и ранит в ахиллесову пяту —
стреляет ампулой страха в грудь.

И всё же это не

Читать дальше →

Я чиркну сірником,
І спалахнуть гардини
Втру носа рукавом
Ще є, десь, три хвилини
Халат і ковдра – все туди!
Жбурляй конспект в багаття!
Каму потрібні ті труди?
Ми спалим все манаття
Тебе до себе пригорну
Так буде ще тепліше
Іще б хвилинку, хоч одну
Де ти була раніше?
Нас гріє вічне почуття
Серця у нас єдині!
Пірну у тепле забуття
Лиш, холодом, по спині
Ежен пожежники в дворі
Он шланги та сокира
А нам тут тепло, на горі
До того ж, це твоя

Читать дальше →

До весни нам лишилось три ночі.
Запах снігу тепер не лякає.
Більше холоду я вже не хочу, —
Я і так вже задовго чекаю.

Від зими нам лишився лиш колір
Білих снів, що морозять ночами.
Мене гріє лише тепло крові
Та слова що лягають рядками.

Ми сьогодні — наче підсніжники.
Серед снігу пускаємо паростки,
З нетерпінням чекаючи ніжних
Сонця променів, сповнених радості.

Цей вірш — це продовження теми

Читать дальше →

Я мерзну. Мерзнет голова
И тонкое чувствительное сердце.
Помог бы кто сейчас согреться…
Прохожий, посмотри в глаза,
Пусть там пылает и искрится!
Плевать на зиму и на вьюгу,
Прохожий, будь минуту другом:
Согрей мороженную птицу.

Нам в нашей Солнечной системе
С расположеньем повезло.
Быть по-другому не могло,
Ведь все согласно Божьей схеме.

Мы с атмосферой, словно в шлеме,
А Солнце дарит нам тепло,
И ослепительно светло
Сверкает Солнце в диадеме.

Когда светить оно устанет,
Жить все живое перестанет,
Планета скроется во мгле.

Но если вдруг погаснет Солнце,
Я верю, к нам оно вернется
На ритуальном корабле.

Торкнутись душею душі
І просто забутись від щастя,
Приймати усмішок причастя
Й цілунки губить в спориші…

Торкнутися крилами крил
В обіймах злітати з Тобою
Й виходити в космос любові,
Вдихаючи зоряний пил…

Торкнутись долоньми долонь,
Тепло невідчуте відчути,
Й в одному безтямному: «БУТИ»
За мить розчинитись, як сон…

Позич мені трошки світла…
Позич тепла хоч на мить
Щоб ця ненавмисність зникла
Щоб прокинувся той хто спить.
Позич мені трошки любові,
Такої щоб вдосталь було.
Щоб ніби й не мало й не кволі,
Щоб в серці квітами цвіло.
Позич мені щастя, я віддам,
Я обіцяю що відразу як зможу.
Полиште слати в інтернеті спам,
Тебе в своїх думках я заморожу.
Позич мені ще трошки доброти,
Щоб не кидатись на пусті образи.
Позич мені ще трошечки води,
Запити щоб усе й відразу…

Ми поринаємо у сни та мрії,
Тримаючись за руки у думках.
З обох сторін стіни — надії,
Збудовані на наших небесах.
Ти поглядом пронизуєш мій панцир,
Ці гострі очі навпіл ріжуть світ.
Позаду кілька старих станцій,
Там вже давно розтанув лід.
Але попереду яскраві миті,
Повітря досі ще таке живе…
Твій голос донесе до мене вітер,
Я чую вже, як він сюди пливе.
Ти обійми мене, щоб чути подих,
Тебе зігрію я і прожену мороз.
У цьому світі, повному турботи,
Без тебе я всього лиш просто Хтось.

Доречності не варті жодних слів,
Якщо не ти говориш їх і тільки.
Ти чуєш, за вікном весняний спів,
А я в маршрутці, і як в банці кільки.
Гармонія у поєднанні різностей, однак,
Я зараз їх не можу і згадати.
На ногу наступили зараз так,
Що в голові, пробачте, тільки мати.
На чому зупинилися думки?
Про поєднання різностей гадаю.
Та тільки збоку пхаються жінки,
Що я про все на світі забуваю.
Я випхалась, нарешті все, ура!
Доїхала нарешті я додому.
Не буду їздити в маршрутках як весна,
Хай навіть з ніг валитимусь від втоми.
А про гармонію і інші там слова,
Я краще вдома десь собі помрію.
Весна навколо, люди це весна!
Як про маршрутки запхані я говорити смію!

Ты купил себе новую душу,
Только, видимо, брал без примерки…
Не к лицу она тебе, слушай!
Слишком мрачной какой-то расцветки.

И по-моему, маловата слишком,
Та, что прежде, была шире,
Может, я не понимаю в изысках,
Только с прежней теплей было в мире.

Та, что раньше, была светлее,
Да, возможно, немного проще.
Да и ты с нею был как-то роднее,
А теперь стал грубее и жестче.

Слушай, а может еще не поздно
Поменять и вернуть обратно,
Ту что раньше была, помнишь!
С ней уютнее было… Правда…