Вживаю Слово —
Рятівну таблетку.
Вживаю, і тому лиш виживаю…
Терплю падіння
і чаруюсь злетом,
Як фенікс у вогні його згораю
Відроджуюсь…
і знову помираю…
Where are you.?..
Озовися, я шукаю.!

Як слів нема — мені не треба раю..!
… я знаю

Злий мені своєї крові.
Я хочу помити руки.
Не дивуйся, якщо спитаєш,
а я не відповім.

Ти — тільки те,
що ти є.
І нічого більше за це
просто не існує.
Ти — поки що те,
чим ти є.
Можливо, завтра
тобі вдасться піти далі.

Дай мені своє волосся.
Я хочу витерти руки.
Не дивуйся, якщо заплачеш,
а я продовжу бити.

Ти — саме те,
що ти є.
І нічого більше за це
просто не існує.
ТИ — поки що те,
ким ти є.
Можливо, завтра
я тебе поцілую.

06.11.2008

Крылатые отпрыски ночи
охотились на светлоликих,
буравили взгядами очи,
арканами вили великих.

Дырявою кожею мудрые,
открыв свои поры нательные,
тащили планету за кудри,
устало ложились в постели.

Метали ножи мимо печени.
Если же вдруг попадали,
рвали слух враки вещие,
даром золото-дни пропадали.

Невзирая на истощение,
они тянут планету за волосы.
Это они в твоём сновидении
говорят архангельским голосом.

Пропорції відлуння відійшли від норми,
Все — «Гітлер капут»,
Ти тільки сподівайся, що тебе не буде поруч,
коли крикнуть «старі до бою уйдуть»
Трьохвимірні істоти захопили мозок,
розщипляйся на атоми — може втечуть.

Розкажи мені, де іде вниз вода,
де з неба падає дощ,
де твоє «т» припливає до «я».
Розплющ очі мої,
покажи світотінь,
де небесне буття,
де добро відлітає не у сторону зла…

Пропорції уявлень розірвались,
іх наздогнали розлючені темні пси…
Ми так довго тут блукали, недоввібрали всесвітньої душі…
Нема мене, немає я…
То ми…
то наше сердце… биття

Розкажи мені, де іде вниз вода,
де з неба падає дощ,
де твоє «т» припливає до «я».
Розплющ очі мої,
покажи світотінь,
де небесне буття,
де добро відлітає не у сторону зла…