***
Її візитка — мій звязок з тобою.
Моя візитка — твій звязок із нею.
Як складно все в коханні неземному.

Різні наші світи, різні погляди, різні натхнення,
Різні дотики рук, різні порухи, щоб іти,
Доля навіть дала нам з тобою різні наймення,
Різні муки дала, різні душі і різні хрести…

Якби я дощем міг стати…
Я б крапав на твОє обличчя
Я б міг по вустам стікати
До них приторкатися ближче
Стікав би по шиї на плечі
Краплинкою збіг би на груди
І кожен мій дотик найлегший
Тобі насолодою буде
Струмочком збіжу по спині
І твій намочу животик
А поки стечу до ніг…
Ще й «там» полоскочу потай…
Ти будеш вся мокра стоять….
І будеш хотіти іще
І знову подумаю я.
Як би я міг стати дощем…

Сподіваюсь той, кому адресовано цей вірш замислиться ще раз над словом «Ми».

Ти вибач за те, що сьогодні мовчала
Мені було сумно, себе зневажала
І дуже так хочу, щоб ти зрозумів,
Що тут не присутньо твоєї вини

Бо кожен із нас має власні дурниці
І їх не вдається сховати в криниці
Вони немов самі керують думками
Навіюють смуток, не вернеш до тями

Кохання в інеті — то класно спочатку
Ти ринеш думками до своєї обранки
Завжди помічаєш у всьому плюси
Але ми лише люди, не боги вже ми

Та знав би як хочу тебе я відчути
І не в телефоні твій голос почути
Побачити очі, яскравий твій погляд
Торкнутись руками твоєї безодні

Та відстань — не тільки відрізок на карті
Вона змінює нас, заважає встояти
Перед тими словами, що пише екран
І мріями тими, що зваблюють в снах.