На краю тротуару під звуки машин
Стояла вона і мовчала.
Лиш погляд кудись у прозорість вітрин,
і більше нічого не мала.
Ця сірість будівель і строгість обличь
Ще більше її це лякало.
Світ схожий на пекло, у ньому їй жить,
Раніше цього всього не знала.
Забракло хвилин і биття серця в такт.
Згадала усе. Знов згадала.
На крок відступила і це був вже факт,
На крок лиш, на мить, і упала.
Підбігли до неї, почали помагать,
Звонити комусь обіцяли,
А нащо їй поміч, кому помагать?
Вони ж бо нічого не знали.
Мов в комі лежала десь 10 хвилин,
Не бачила сонця і неба
Лиш образ застряг в голові, це був він
І більше нічого не знала.
Замовкло. Все стихло. Прозора вода.
І та непорушна хвилина.
-Я в мерла? скажіть мені чи я жива?
— Жива. Ти жива і єдина.
Згадала. Тепер остаточно й усе.
Невидимо морем накрито
Я дійсно жива. І для чого це все?
Коли мого милого вбито.