(світлій пам«яті Антона Ніконенка)

І затремтіли руки матері…
як дощ на вікнах.
Затріпотіли дні сльозами —
так повільно…

Опало листя серед літа —
погоріло.
Це материнські сльози
крапали на сина тіло…

Пройдисвіт-протяг порожньо
блукав в кімнаті,
шукав кого б в цих стінах
міцно обняти.

Запахло жовтим воском —
погасла свічка.
Життя стомилось, на чолі
печальна стрічка.

Дзвін, дзвін
У серці б'ється
Дзвін, він
до нас озветься.

Дзвін, дзвін
у серці б'ється.
Дзвін, він
він голосно озветься

Коли полином вибух пролунав так гірко —
На небі ангел засвітив наднову зірку.

Казкова феєрія, шоу сердець,
що не знайшли відповідних костюмів.
І хай йому, хай йому, хай йому грець!
Розбитий флакончик парфюмів.

А Сонце, допоки вгасали душі,
збирало ангелів — донести їх в Рай.
Але жоден ангел не спуститься вниз.
Живи — не живи, вмирай — не вмирай…

Сталева птаха в полум"ї бризнула кров«ю,
здалося, зломила своє зле крило.
Засліплені очі коричневим сонцем.
У цій диво-казці, мабуть, все було…

Хоч є в кожній байці крапелька правди,
та в цій тої краплі навряд чи знайти…
Жінка загинула, весь рід зазнав втрати.
Не ангели співали — кати.

І птасі очі сліпить.
За сталь сильніший материнський крик.
Зойк, що й Сонце здатен з неба збити.
І на іконі лик, і душ левиний рик.
І ангели вже ситі.

***

Десь там, за хмарами, де заховався Бог.
Десь там, за хмарами, показують страшне кіно.
Десь там, за хмарами й сузір'ями тривог.
Десь там, за хмарами, Господь із душ складає доміно.

___________________
28.03.2004