… твої листи пахнуть зів«ялими трояндами… (Леся Українка)

Твої листи не пахнуть вже трояндами,
Мій любий… дорогий… незламний друже.
Міські балкони все ще звеш верандами,
Хоча вони різняться більш ніж «дуже».

Твої листи… Терпкі зів’ялі спогади.
Коли вони нарешті самознищаться?!
Давно немає «ми». Є «я» і «ти».
Вогнем згорять, у пам’яті ж залишаться.

Старі листи… Сліди від сліз залишились
Десь між минулим і майбутнім днем…
Колись давно клянулись Богом: «Спишемось…».
Колись згорять листи палким вогнем…