Поиск по тегу
вона встає щоранку з іншої ноги.
Вона встає щоранку з іншої ноги,
Заварюючи каву, дивиться на хмари.
І рами вікон, наче береги
Тримають скло вікну, мов небу окуляри.
У суміш з року й босоногих танців,
Вона своїм вплітає голосом пісні
І заздрять по́смішці її американці,
Коли вона такі розпочинає дні.
25.01.11
Заварюючи каву, дивиться на хмари.
І рами вікон, наче береги
Тримають скло вікну, мов небу окуляри.
У суміш з року й босоногих танців,
Вона своїм вплітає голосом пісні
І заздрять по́смішці її американці,
Коли вона такі розпочинає дні.
25.01.11
-
sashk0,
- 10 ноября 2011, 01:53
- Прокомментировать
- рейтинг: +4
опус.
Підсвічене з ноутбука екраном обличчя,
Мене, що сидить на ліжку в темряві,
І чекає, коли переведуться годинники
Щоб про себе відмітити «c'est la vie».
Не виражає в цілому нічого,
окрім скепсису та тижневої неголеності,
Котра росте щосекунди швидше,
щоб ділити обличчя на волості.
Й час-від-часу між екранними спалахами
та натисками пластику клавіш на корпусі
Іроночіно всміхаюся сам собі,
і шукаю помилки в своєму опусі.
30.10.11
Мене, що сидить на ліжку в темряві,
І чекає, коли переведуться годинники
Щоб про себе відмітити «c'est la vie».
Не виражає в цілому нічого,
окрім скепсису та тижневої неголеності,
Котра росте щосекунди швидше,
щоб ділити обличчя на волості.
Й час-від-часу між екранними спалахами
та натисками пластику клавіш на корпусі
Іроночіно всміхаюся сам собі,
і шукаю помилки в своєму опусі.
30.10.11
-
sashk0,
- 08 ноября 2011, 01:27
- Прокомментировать
- рейтинг: +3
на останній шпальті.
Десь на межі між весною і холодом,
Коли дощ заливає шпарини в асфальті,
Чомусь, її обличчя торішнього кольору,
Публікують у «Фактах» на останній шпальті.
Там між некрологом і голими бабами,
Поряд з запрошеннями на побачення,
Під рекламою турів з тропічними крабами
Пишуть: вона мене вже пробачила
Далі по тексту іде запрошення,
На очну ставку з моїм сумлінням,
Котра має пряме відношення,
До обмежень її терпіння
Також будуть проводитись заходи,
Щоб дізнатись трагічні обставини,
У кав’ярнях чи інших закладах,
На столах між чаями й кавами,
Викладатимуть з цукру контури,
моделюватимуть ситуацію,
і кружлятимуть, наче кондори,
котрих бачив по телебаченню.
Але так не встановиш істину,
Це я точно кажу, бо знаю:
Руки важко лишити чистими.
Та й газет я вже не читаю.
30.03.2011+10.04.11
Коли дощ заливає шпарини в асфальті,
Чомусь, її обличчя торішнього кольору,
Публікують у «Фактах» на останній шпальті.
Там між некрологом і голими бабами,
Поряд з запрошеннями на побачення,
Під рекламою турів з тропічними крабами
Пишуть: вона мене вже пробачила
Далі по тексту іде запрошення,
На очну ставку з моїм сумлінням,
Котра має пряме відношення,
До обмежень її терпіння
Також будуть проводитись заходи,
Щоб дізнатись трагічні обставини,
У кав’ярнях чи інших закладах,
На столах між чаями й кавами,
Викладатимуть з цукру контури,
моделюватимуть ситуацію,
і кружлятимуть, наче кондори,
котрих бачив по телебаченню.
Але так не встановиш істину,
Це я точно кажу, бо знаю:
Руки важко лишити чистими.
Та й газет я вже не читаю.
30.03.2011+10.04.11
розділені.
Розділені кілометрами, країнами, кордонами,
чужими тілами та умовними заборонами,
ми залишаємось сам-на-сам із нашим сумлінням,
народжені пізно, та не своїм поколінням.
Поєднані душами, спільними таємницями,
Душовими кабінками та дрібними крамницями
Ми живемо один для одного, і вдаємо,
ніби їм до кінця себе віддаємо.
20.4.2011
чужими тілами та умовними заборонами,
ми залишаємось сам-на-сам із нашим сумлінням,
народжені пізно, та не своїм поколінням.
Поєднані душами, спільними таємницями,
Душовими кабінками та дрібними крамницями
Ми живемо один для одного, і вдаємо,
ніби їм до кінця себе віддаємо.
20.4.2011
-
sashk0,
- 01 ноября 2011, 12:24
- Прокомментировать
- рейтинг: +2
в місті стало затісно.
В місті стало затісно, з тих пір як вона повернулась.
Вже у третій особі: адже я вже не пишу для неї віршів.
Десь із трапу ногою твердого бетону торкнулась,
Прихопивши в валізах центнери весняних дощів.
У метро незатИшно тепер: підсвідомо втискаюсь
в пасажиропотік.
Уникаю закритих дверей.
щоб вони випадково з обличчям її не відкрились,
я ховаю свій погляд в книжках, від людей.
8.4.2011
Вже у третій особі: адже я вже не пишу для неї віршів.
Десь із трапу ногою твердого бетону торкнулась,
Прихопивши в валізах центнери весняних дощів.
У метро незатИшно тепер: підсвідомо втискаюсь
в пасажиропотік.
Уникаю закритих дверей.
щоб вони випадково з обличчям її не відкрились,
я ховаю свій погляд в книжках, від людей.
8.4.2011
wien.
Так, це місто, котре забирало її,
розчиняло повільно між станцій метро
видирало з обіймів тісних у ті дні,
коли щось там між нами відбутись могло.
Я ввірвався до нього з бажаннями помсти,
бо в уяві палив я авто і вбивав городян,
але місто прийняло мене, як звичайного гостя,
що до нього потрапив, коли заблукав.
Розгубившись, катався в порожніх трамваях,
задивлявся в Дунай із широких мостів,
і збагнув, лиш одне: я ще й досі не знаю,
чи потрібне було, те, чого я хотів
27.9.11
розчиняло повільно між станцій метро
видирало з обіймів тісних у ті дні,
коли щось там між нами відбутись могло.
Я ввірвався до нього з бажаннями помсти,
бо в уяві палив я авто і вбивав городян,
але місто прийняло мене, як звичайного гостя,
що до нього потрапив, коли заблукав.
Розгубившись, катався в порожніх трамваях,
задивлявся в Дунай із широких мостів,
і збагнув, лиш одне: я ще й досі не знаю,
чи потрібне було, те, чого я хотів
27.9.11
