Незгасимий вогонь життя
Побачити рожевий захід – щастя,
Відчути промінь сонця – радість неземна.
Це мов очищення, мов таїнство причастя.
Й даруєш це, крім Бога, ти одна.

Лиш ти і Бог словами гоїш тугу,
Та серце краєш усмішки вогнем.
Життя даруєш, зцілюєш недугу…
Ми тільки разом щастя досягнем.

Лише разом дістанемося світла,
Відчуємо спасіння на віки…
Душа моя від твоїх слів розквітла,
Розправивши відверто пелюстки.

Твій кожен жест, чи теплий ніжний погляд
Залишиться у серденьку навічно.
За кожним віршиком старанний догляд
Мені вести давно вже стало звично.

Бо жодну краплю твоїх сліз тужливих
Ніхто й на мить не вартий визволяти.
Тепло очей твоїх без меж красивих
Я буду вічність без перерв кохати.

Ти є мій світ, усе, про що я мріяв.
Утопія ти, щастячко кохане.
І на твою відсутність в мене алергія,
Вона стражданням смертоносно ранить.

Дельта сутінковості
І знову вечоріє,
Небо багряніє
І знову сонце йде відпочивати.
А я то скаженію,
То радію,
Приємна мука — тeбе пригадати.

Вже сонце закотилось,
Хмарами накрилось,
А кляті спогади мене не покидають.
І знов мене мордують,
Знов катують
І, мов на клапті, серце роздирають.

Ллються сльози тихо,
Мені на лихо — Тужу за коханням своїм
Чекаю тебе з нетерпінням,
Щирим поклонінням…
Сумую за серцем твоїм.

За його стуком ніжним,
Вік незбіжним,
За оченятами краси небесної,
За голосочком милим,
Словом щирим
Та блиском усмІшки чудесної.

Безмеж кохаю тeбе,
Наче небо.
Писать тобі хоч вічність можу.
Лиш би слова залишились
Та серденько билось,
Оспівувати душу Божу…

Ласкаві промінчики світанку
Ти світу відкрила свої оченята,
Так, наче те сонце зійшло.
Відразу світлішою стала кімната
І небо, немов зацвіло.

Підхожу до тебе, дарую усмішку
Та дотик тендітний, як літо,
А ти все не хочеш вилазити з ліжка,
Силкуєшся себе накрити.

Та враз повернулася, очі відкрила
Й у відповідь ніжно всміхнулась.
Й усмішку мою ти вустами убила…
До серця грудьми притиснулась.

І світ погарнішав, завмер — милувався,
Як ранок багряно світлішав.
А я так шалено в твій сміх закохався…
Й стук серця щомиті частішав.

Наповнила радістю моє серденько,
Сказавши: ''Я тебе кохаю''
І час не знущався — ішов помаленьку,
Сприяючи нашому раю…

Я слова вдячності присвячую тобі
Всі наймиліші, найніжніших мов…
З тобою я прощай сказав журбі,
Й поклав до твоїх ніг свою любов.

Хай зігріває серденько вона,
Хай не дає забути ні на мить,
Про те, як цілувала нас весна
І як разом училися любить.

Жадаю я лиш зустрічі щомиті
Так хочу ніжно тебе обійняти,
Думки усі ці заважають жити,
Зловити б тебе і не відпускати.

Не відпускать ніколи і нізащо
І так всю вічність… — наче у раю.
Я не знайшов нікого тебе краще…
Ах, як же я кохаю усмішку твою!