Нет места прихоти в душе,
Нет места глянцевому блеску.
Я не подобная Бурлеску,
Хотя порою в мишуре…

Нет места сказке наяву,
Она-лишь сон, что утром тает.
И только боль напоминает,
Что ночью в сказках я живу.

Нет места жалости. Здесь бал
Другое чувство часто правит.
В софитах зал опять мерцает,
В глазах же-снова блеск зеркал.

Двенадцать… Золушка, пора.
Шагнешь опять в слепую сказку,
Примерь сегодня эту маску,
Она пройдет для дурака.

Нет места нищим и простым,
Здесь

Читать дальше →

Осінній вечір
Упав на плечі
Рясним дощем.
Хмурна погода,
Мені так шкода
Тебе й мене.
В моїх словах
Застиглий страх
Неначе цвіль.
Пусті погрози,
Останні сльози,
Навічно біль.

Не вір мені — я збожеволів від життя!
Не вір мені — я бачу фальш в наших серцях!
Не вір мені — я заблукав у тишині.
Не вір мені… Не вір мені…

Сьогодні знову
Пуста розмова
На самоті.
Слова з повітрям
Розносить вітер
У темноті.
Нас незабаром
Накриє хмара.
Прошу не плач.
Я не забуду
Тебе ніколи,
Молю — пробач…

Повір мені — я вже давно бачив кінець!
Повір мені — я бачив фальш наших сердець!
Повір мені — я довго плакав в тишині.
Повір мені — я ще вернусь… тобі у сні…

Злегка усміхнулась, і глянула вниз,
Каприз це звичано. Звичайний каприз.
Кокетливо глянула, губу прикусила,
Це сила звичайно, це її сила.
Присіла легенько, Пройшлась граціозно
Амбіціозно. Ох як, амбіціозно.
Сказала: «Я хочу » і що ти тут вдієш,
Нічого не зможеш, ти це зрозумієш.
Летиш вже на крилах щоб келих подати,
І руку при цьому ще й поцілувати.
Кокетка, розкішна, іде в інший зал,
Вона тут єдина, хто має запал.
Вона так прекрасна і так ідеальна,
І ніби й розумна і ніби й пікантна.
Вона посміхається і горде іде,
Дорога її до слави веде.
І все вона знає і все розуміє,
Та крім посміхатись нічого не вміє.
Така вона гарна і як ідеальна,
Лиш тільки пуста і трошки скандальна.
Та все ж вона лялька, гарна і втішна,
Шукає когось, і статус «Заміжня».
От і усе, часто так все буває,
Хто бачив таких, хай слова ці згадає…

Настроение печаль.
Это самое, точно, плохое
Опускаються руки когда,
Не находишь себе покоя.

Когда та, что ты так любил
Вдруг внезапно тебе изменяет
И когда твои друзья
Очень сильно тебя подставляют

И не хочеться думать дальше
Жизнь лишилась всякого смысла
Оголилась внезапно вся фальш
Гробовое молчание повисло.

Ведь от этого вся и печаль
Из за тех что всё время рядом
С удивлением «И ты Брут?»
Выпиваешь их чашу с ядом