І знову ручка і папір,
Переповнюють думки.
І так хочеться надвір,
Та на роботі досі ти.

В голові думки літають.
Їх намагаєшся зловити,
Але всі відволікають —
Треба те і се зробити.

Вентилятор не працює,
Монітор так ріже очі…
Мозок в черепі парує,
Ти нічого вже не хочеш.

У співробітників кидаєш
Погляди налиті злістю.
Ледь живий, кінця чекаєш,
Усі звуки тебе бісять.

Всі питання риторичні —
До фіналу дві години.
Але час застиг у вічність,
Днями тягнуться хвилини.

Затекли давно вже ноги,
Крісло наче кам'яне.
Без чужої допомоги
Не підняти вже себе.

А в цей час далеко в пабі
Пиво вже тебе чекає.
Ну а поки тільки в мріях
Його в себе заливаєш.

Нерви ледь в собі тримаєш.
Скільки вистачить ще сили?
Все! Як закінчити не знаю —
Вся фантазія скінчилась.

Холола осінь під блакитним небом,
тікало сонце в даль за горизонт.
Я запрошу її на чай до себе…
Вона прийде, складе свій синій зонт,
Присяде коло столу, що на кухні,
розпустить коси жовто-вогняні,
обтрусить листя золоте із сукні
Й осінню казку розповість мені.
посидимо, і я нагрію чаю,
зігріємось, поглянемо в вікно…
помріємо, а потім позітхаєм
і про любов подивимось кіно.
Тоді ще поговоримо хвилинку
про сни і про життєву суть…
А на прощання пустимо сльозинку
І знов вона збиратиметься в путь.
розкриє зонт, розпечно-багряний
накине плащ на плечі і візьме
з душі моєї все гірке й погане
і в даль за журавлями понесе.

Знов марила твоїм теплом,
І вранці пошепки прохала,
Щоб сніг розтанув за вікном
Й сльозинка квітку зберігала…

Знов гралася у снах-казках
Із щастя-змієм, що літає.
Він десь губився у хмарках,
А я невпинна… я шукала.

Знов шифрувалася в світах,
Хоч краєм стриманно блукала…
А чи помітили в очах
Хмаринкою я пролітала?..

Іронія химерної надії…
Політ таємної сльози…
І час, з'їдаючи хвилини,
Із кимось знову розлучив…

Ті янголята ще не знають,
Що не повернусь я до них.
У снах-дивах своїх блукають,
Насопуючи дивних слів…

Малі долоні вже прозорі
І тануть посмішки очей…
Та ще хапаюсь за примари,
В думках карбую їх лице…

І доторкнутися боюся-
А раптом зникнуть геть зі сну?
І попрощатись не знайдуться
Слова, що їм я відпущу…

Злітаю геть… не повернуся,
Та не з своєї волі це…
За вас тихенько помолюся…
Пробачте, милі… і це все.