Не зупиняйтесь вірити в казки!
Щасливий той, хто щиро в казку вірить!
І яскравішими стають життя мазки,
В буденних звуках чути арфи й ліри.
У сірій суєті, липких, як жуйка днів,
Заграє враз веселка різнобарв’ям,
Щасливий той, який повірити зумів,
Що світ, як казка – добрий, світлий, гарний!

Якби я хотіла викинуть всі фарби
Всі кисті, олівці і весь, що є папір
І сісти так стомившись зіграти просто (з долею) в нарди
І вийти переможцем в цій грі, ти лиш повір
Я так втомилась чесно, що я наполовину
Живу, малюю, й вічно щось творю
А прийде час до сесії то я тихенько гину
Й розгублений я погляд у мить когось зловлю
Хтось дивиться на мене таку і смішну і втішну
А я тихенько просто кудись собі іду
І ось дивлюсь у дзеркало на себе, на цю смішну
Обмазану у синю фарбу мою щоку.
І чим же я малюю, здається що руками
Та після кожного мого штриху
Сміється радісно із мене мама
Бо я уже зелена на виску
І так завжди. Чи можна так прожити
Весь час, що я творю із фарбами в руках
Та лиш на полотні з’являються ці квіти
(Я розумію що мій план покинуть все )
Натомість лиш отримує наступний крах.

І колір до кольору і тон до тону
Я створюю мрії десь там на картоні
Я легко підводжу, десь трошки стираю
Та це лиш початок, не бачу я краю.
Я прагну побачить і те сотворити
Про що мої мрії, заради чого нам жити
І ось лиш ескіз, образ ще трошки темний
Та знаю, не буде цей шлях вже даремний.
Беру олівець, і штрихую й дивлюся
На мить відійду і знов повернуся
Наводжу чіткіше, ловлю сотню рис,
Щоб схожим в реальності був мій ескіз
Я вам показати свою хочу волю
Це кінь, його очі з краплинками болю
І грива тріпоче під час бігу того
Накинута лиш вуздечка на нього.
він вільний як вітер, таким його бачу
я з нього сміюся, за ним я і плачу
та лиш додаю я краплинку білила
і ніби з боків в нього виросли крила.
він інший, він з мрій моїх тихо зітхає
його на картоні я бачу й чекаю
він думає тихо а я лиш творю
він воля моя і його я люблю.