Пульс самотнього спалаху
Розлилося кохання по сірій кімнаті,
Вмить розмило байдужість об чисту постіль,
Закувало обіймами плечі крилаті
Й за вікном залишило невпевнену біль.

Від пут одягу тебе повільно звільняю,
Ніжним подихом в щічку несу до зірок.
Зводить тіло твоє від тремтячого раю,
А за ним об’єктиву беззвучний курок.

Від пориву зім’ялось в руці простирадло
Та зайнялось раптово від наших кохань,
Порух пальчиків ніжних особи за кадром
Й знову спалах сліпучих взаємних зітхань.

Заплітаються в вічність блаженні судоми,
Розсипаються дотиком мрії і сни.
Відчуваєш терпку насолоду від втоми
Та вологу палких поцілунків весни.

І несуться зображення раю в нетлінність
Ми ж згораємо в ніжності нашій до тла…
До земного раптово стійка інфантильність
Й в одне злились спітнілі від жару тіла.

Укриваю цілунком твої мокрі ніжки,
Залишившись удвох з твоїм сном віч-на-віч.
І остання картинка – лиш світло усмішки
І той рай, що в душі розростався на ніч.