Поиск по тегу
фотосет
13 фото
Фото сделано на мой телефон, на камеру 2 МР, так что без претензии на качество… Идеей было создание образов одиночества в большом городе (поэтому дорисованны человечки))… На фото — парк им. Глобы (г. Днепропетровск) в декабре 2011.
-
volkova_tanya,
- 08 февраля 2012, 11:11
- 15
- рейтинг: +1
// Море - це фото неба в негативі //
Море — це фото неба в негативі.
Хвилі — хмари, хмари — хвилі.
Теплі, холодні, темні і білі.
Хочу гойдатися у їхній силі.
В небі світло, море — штиль.
Місяць шле воді світиль.
Я долаю сотні миль,
щоб сказать про це тобі!
Море — це небо.
Ангели — це риби.
Бездонне море і безкрає небо.
Вони ще прийдуть до тебе.
Море — це фото неба в негативі.
Не всі діла його красиві.
Хвилі сизі, хмари сиві.
Я радію рибі, як поживі.
Аж пір«я летить лускою на дно.
По пояс луски, аж гнуться дошки.
Мій човен повзе разом зі мною.
на незвідані ніким стежки.
В небі світло, море — штиль.
В небі Місяць, на воді — світиль.
Я долаю сотні миль,
щоб сказать про це тобі!
Море — це небо.
Ангели — це риби.
Бездонне море і безкрає небо.
Вони прийдуть і до тебе.
15.10.2008
Хвилі — хмари, хмари — хвилі.
Теплі, холодні, темні і білі.
Хочу гойдатися у їхній силі.
В небі світло, море — штиль.
Місяць шле воді світиль.
Я долаю сотні миль,
щоб сказать про це тобі!
Море — це небо.
Ангели — це риби.
Бездонне море і безкрає небо.
Вони ще прийдуть до тебе.
Море — це фото неба в негативі.
Не всі діла його красиві.
Хвилі сизі, хмари сиві.
Я радію рибі, як поживі.
Аж пір«я летить лускою на дно.
По пояс луски, аж гнуться дошки.
Мій човен повзе разом зі мною.
на незвідані ніким стежки.
В небі світло, море — штиль.
В небі Місяць, на воді — світиль.
Я долаю сотні миль,
щоб сказать про це тобі!
Море — це небо.
Ангели — це риби.
Бездонне море і безкрає небо.
Вони прийдуть і до тебе.
15.10.2008
Осінь наступає своїм авангардом дощу і авіацією листопада.
Осінь наступає своїм авангардом дощу і авіацією листопада. Небо таке глибоке і самотнє. і легка меланхолія. Чогось не вистачає. Когось…
Коли ти дивишся в небо, то тебе завжди оточують спокійні, однорідні думки, притаманні лише тобі. Це і є щастя. Відчуття байдужості до буденних проблем. Ти стоїш і дивишся у небо, байдуже споглядаючи на ваше з ним оточення. Воно не вміє розмовляти, але ви розумієте один одного мовчки, варто вам лише на нього подивитись. Воно завжди оточує тебе, грається з тобою своїми кольорами, світанками і заходами сонця. Воно — безупинне, воно — яскраве, воно — твоє.
От і зараз ти сидиш у порожній, холодній кімнаті на канапі, у теплій ковдрі з філіжанкою гарячого шоколаду в руках, і вдивляєшся у небесний простір. Він заповнює тебе, через відкрите вікно ти вдихаєш повітря і пошепки розмірковуєш про вічну буденність.
Але небо незвичне сьогодні. Воно втомлено дихає і своїм подихом ледь торкається верхівок виснажених осінніх дерев. Повітря тепле, прозоре, сповнене запахом осінньої деревини. Легкий вітерець такий слабкий, що не в змозі підхопити одиноке листя, яке в уповільненому темпі спускається на землю.
Ти більше не можеш сидячи спостерігати подібну красу і, одягнувшись у теплий зручний одяг, виходиш на зустріч природі. Вона немов чекає на тебе. Дерева покірно миготять золотавим листям і ти не можеш пройти повз них, щоб не зробити декілька знімків.
Коли ти дивишся в небо, то тебе завжди оточують спокійні, однорідні думки, притаманні лише тобі. Це і є щастя. Відчуття байдужості до буденних проблем. Ти стоїш і дивишся у небо, байдуже споглядаючи на ваше з ним оточення. Воно не вміє розмовляти, але ви розумієте один одного мовчки, варто вам лише на нього подивитись. Воно завжди оточує тебе, грається з тобою своїми кольорами, світанками і заходами сонця. Воно — безупинне, воно — яскраве, воно — твоє.
От і зараз ти сидиш у порожній, холодній кімнаті на канапі, у теплій ковдрі з філіжанкою гарячого шоколаду в руках, і вдивляєшся у небесний простір. Він заповнює тебе, через відкрите вікно ти вдихаєш повітря і пошепки розмірковуєш про вічну буденність.
Але небо незвичне сьогодні. Воно втомлено дихає і своїм подихом ледь торкається верхівок виснажених осінніх дерев. Повітря тепле, прозоре, сповнене запахом осінньої деревини. Легкий вітерець такий слабкий, що не в змозі підхопити одиноке листя, яке в уповільненому темпі спускається на землю.
Ти більше не можеш сидячи спостерігати подібну красу і, одягнувшись у теплий зручний одяг, виходиш на зустріч природі. Вона немов чекає на тебе. Дерева покірно миготять золотавим листям і ти не можеш пройти повз них, щоб не зробити декілька знімків.
-
Miraslavna,
- 18 октября 2009, 18:49
- 2
- рейтинг: 0

