"- Як знята з хреста…"
Це чогось так і смішно, і гірко…
Не вперше я чую,
Почувши, чогось, завмираю,
Спиняюсь, час гусне,
Стара і потерта платівка,
Якусь нечітку і тривожну
мелодію спрОквола грає.

Утома тече,
Якось липко і тошно по жилах,
І змучений погляд,
Направлений просто в Нікуди
Я мало жила,
Та немало чого пережила,
Багато було,
Та багато чого іще буде.

І сотні життів,
І хрести на життях, як знамення,
Нести їх нелегко…
Під ношею томляться плечі…
Все тануть думки,
Я шукаю для себе натхнення,
Шукаю зізнання,
Шукаю для себе предтечі…

Мертвоптах сіє жах.
Мертвоптах на руках.
Він впав з темних небес,
впав на голих лугах.

Проросло, що ввійшло
в голу землю зерно.
І зійшли там хрести,
поросли всім хвости.

Мертвоптах на руках
розкладався на гній.
Витікав чорний жах
з-під його мертвих вій,

засівав ті поля,
поливав їх дощем.
Поселилася тля
в древній той чорнозем,

засліпила очиці,
і зжерла весь сором.
Й всі сусідні мокриці
славили її хором.

Йшли на страту собором,
наділивши знаменням.
І займалися горем
з великим натхненням.

Вкарбувався у пам'яті,
й вріс у літах,
як спогади пом'яті.
Живий мертвоптах.

23.11.2008