Зараз тільки ще 21-ша година,
Зараз поки що 21-ше століття
І за день ти моя 21-ша людина,
Але перша в думках, і надіях на світі.

Слово 21-не, в попереднім абзаці,
І три дивних числа, як твої поцілунки.
Я не прагну від тебе бурхливих овацій,
А лише зберегти хочу наші стосунки.

21-ший вже подих цілунком потому,
21-ший мій дотик ти палко зітхаєш.
Я з тобою не знаю про біль і про втому,
Ти ж зі мною про страх і печаль забуваєш.

Замалюю коханням ці вечір і видих,
Утоплю в світлі місяця наші обійми.
Такі теплі слова й чарівні краєвиди.
Та будуємо щастя із здійснених мрій ми.

Долі й часу все менше, та й вічності мало
Аби разом нам вдосталь набутися поруч.
Ти все кажеш: «Як я ще тебе не дістала?»
— Як? Кохання ж росте моє стрімко угору.

Число 21 промайнуло, забулось,
Пролетить і цей вечір крилатий повз пам'ять,
Та я в вічність внесу те як ти посміхнулась
І як наші страхи побороли ми самі.