Ми могли б розпалити ватру
І, зігрівши плаксиву осінь,
До світання протанцювати.
Але ми — незнайомці досі.

Я могла б у юрбі перехожих
Вкрасти в когось для тебе щирість,
Ну, а ти б постояв на сторожі.
Я шкодую, що ми не зустрілись.

Ти б робив із віршів троянди,
І лишав на моєму порозі
Білосніжно-смугасті гірлянди.
Але ж ми – незнайомці досі.

Запашним виноградним гроном
Зріє зустріч в долонях літа.
Щоб здолавши усі перепони,
Ми з тобою змогли зустрітись.

Риторика хворого апатією
Чому цей світ зробили таким «плоским»?
Сказати «сонце», ніби просто «хай».
Чому «спасибі» стало таким тоскним?
Типу «так треба – так і промовляй».

Де зникла звична людська щирість?
Де ми? А не ці мертві маски.
Чому низька словесна сірість
Спіймала нас у свої пастки?

Так хочеться любити щиро всіх,
Щоби злилася з світом ця любов.
Так хочеться щоб всюди лунав сміх
І бачити цю радість знов і знов.

Але в наш час це мало хто оцінить.
Лиш одиниці, що такі як ти.
І ми й не помічаємо підміни,
Приймаємо фальшиві паспорти,

Збираємо деталі із дефектів
І в результаті маємо брехню,
Жахливий фальш та п’ять сумних аспектів…
І світ перетворився на «фігню».

Де зникло те, що йменувалося душею?
Де ділось те, шо звалося коханням?
Втопилося? Покрилося іржею?
Залишило лише пусті питання…

Щирості хочете? всміхатись в обличчя?
Милості просите, тримаючись звично
Щирості хочете? тоді я скажу,
Гірко насправді і всні й наяву
Гірко у світлі, гірко в тіні
Світло на стелі породжує тіні,
а я просто стою, усміхаючись щиро
та що ще робити, хоча все це не мило.
правди ви хочете? Знов розкажу
як душу за гроші продали до сну
як спогади крали і чужі слова
геть зовсім обридла ця підла брехня.
що ще ви хочете? Вже все ви забрали
по шматку моє серце розкраяли, розгрібали
розгрібать розгрібали і так не вдалось
знову склалось і все знову почалось

мучили спогади, міряли вірність
перевіряли душі моєї непохитність
словами кидались, вбивали морально
а я все жива, мені досить нормально,
і далі не здамся- девіз мій життя,
хоч навіть розкрайте на шматки майбуття,
хоч навіть і вийте — мені все одно,
минуле то минуле, то все було давно.
Не вірю у гірше, надіюсь на краще
Не мирюсь зі словами не зникну, нізащо!
Що ви ще можете зі мною зробити?
Гірше чим є, хіба що може вбити
Спробуйте щось, я на вас подивлюся
а поки я добра, я навіть не злюся…
немає сенсу когось називати
я думаю тут ясно що я хочу сказати…

у кожного свої дороги і свої шляхи
у кожного свої слова і свої думки
немає сенсу в цьому щось мінять
минуле то минуле ну що ще з нього взять…