Як летіла над містом Жар-птиця, крилом золотавим
Порошила казками на добрії сни перехожим.
Проводжала заграву, і в ніч назавжди забирала
Найкожнісіньку думку, що спати не дасть, розтривожить.

Забирала зажуру із вірних сердець материнських,
Дарувала натомість обійми дитячі і щирі.
«Най не будуть,» — гадала Жар-птиця. — «Сьогодні журитись!
Най, бо дай, в світлім сні відпочинуть від праці, і в мирі!»

Ніжний помах крила навівав теплі сни для малечі:
Про цукерки й ведмедика. Також — про тата і маму.
Про казкові пригоди (що бабця розкаже під вечір).
І малеча у сні посміхалась: так тішилась снами.

Забирала Жар-птиця в закоханих сумнів найменший,
А потому лишала в їх душах лиш пристрасть і щастя.
І закохані, звісно ж, зітхали, але уже легше,
Їх серця виривались з грудей так солòдко і часто!

Для усіх, хто кохає й для тих, хто не знає про радість,
Для великих й малих, і для правди, і для небилиці,
І для добрих і злих, і на юність і також на старість:
Вистачало для всіх дивних снів у чудної Жар-птиці.

Так летіла над містом Жар-птиця, й крилом золотавим
Розмітала по небу тривоги, незгоди і будні.
Проводжала заграву, і радісно нічку вітала.
Дарувала натхнення, казковість і посмішку людям.