З приходом кризи славнозвісний Дід Мазай мусив сильно змінити своє життя і свої переконання. Тепер він називав себе Дід Банзай. І замість того, щоб зайців рятувати, він їх стріляв і їв. Одного разу до нього навідався його старий товариш – Дід Алавердищенко. Розповів, що в Київському Тролейбусному Депо №2 на роботу потрібні кондуктори.
— Там зайців – тьма тьмуща! – почав Алавердищенко. – Хочеш, рятуй, а хочеш, стріляй… Чи штрафуй.
— Та ну!?
Дід Банзай почухав веслом порепану п`ятку.
— Горіть мені в пеклі, якшо брешу! Так і є! – переконливо продовжив Дід Алавердищенко.
Знадвору почувся приглушений хлопок. Це черговий заєць втрапив в яму з пасткою. Дід Банзай вчинив як мудрий стратег. Він на останні гроші накупив помаранчевої моркви. І тепер всі, розчаровані кризою зайці, як лопухи бігли туди, де хитромудрий дідуган ту моркву лишав – як принаду. Сьогоднішній улов налічував вже з дюжину дурних вухатих створінь.
— Ну то як? – не вгамовувався старий Охрім Алавердищенко. Він був півтора метра у висоту і десь стільки ж в ширину, чим нагадував іншу казкову істоту – Колобка, але з руками, ногами і шкідливими звичками: неймовірно багато курив (за це навіть зайці йому прочуханки давали, бо дихати було нічим), ну і до пляшки, звісно, був небайдужим (можна навіть сказати: був її бойфрендом).
— А йди до біса! Не хотю я у ті асфальтовані хащі, до тих генетично модифікованих зайців. Хочу дожити життя здоровим і здохнути здоровим.
— А не обідно здохнути здоровим, га, старий? – саркастично пожовуючи самокрутку прохрипів Алавердищенко.
Дід Банзай почухав веслом другу п`ятку.
— А тхір йо` зна! Я ще не пробував…
— Мазаю, нині криза. Нині ніхто не пропонує нікому роботу. Дареному коню…
— … під фіст не дивляться. Знаю, знаю… Мене, знаєш, тут турбує інше питання. Тобі оце воно нащо? Пропонуєш мені…
Алавердищенко соковито висякався собі на кирзовий чобіт, тим самим виграв декілька коштовних секунд на роздуми і правильне формулювання відповіді.
— Ну, по-перше…
— А шо, і «по-друге» буде? – посміхнувся беззубим ротом Банзай.
— Буде, буде! Не збивай. – Трохи сердито відказав Охрім, бо тепер в голові знову все перемішалось. – Якщо казати простою мовою, то ти мені потрібен як експерт по зайцям. Нині на моїх маршрутах цих потвор розвелось – як депутатів біля держбюджету! Вони жеруть мою кровну капусту. Жінка сердиться.
— А ти ще не розлучився хіба? Невже Мотря досі терпить такого хропуна?
— А я тепер на пузі сплю, — гордо відповів Алавердищенко.
— Ти диви, обережно, бо сраку лишаєш незахищеною! А ворог не дрімає! А цілиться!
— Ну-ну, поговори мені тут, старий пень! – ображено пробурмотів Охрім, бо Банзай не оцінив той воістину надважливий факт про рішення спати на животі.
Знадвору почувся ще один приглушений хлопок. Це спрацювала остання пастка, яку старий розмістив зовсім недалеко від входу.
— Ти диви! Спрацювала… А вона була така ржава, що думав, не спрацює… Хм, ти ба! А таки не надурили, коли купував. Сказали: «Купуйте, купуйте!!! Імпортна фірма «Нерж»!» Я і купив десять штук…
Алавердищенко про себе відмітив, що дід, мабуть, вже зовсім отупів тут, в лісі… Тим часом Дід Банзай вніс в хату великого русака. Його сіра шубка була заляпана його ж власною заячою кров`ю.
— А це – собаці! – сказав Дід Банзай. – Я завжди останнього псові віддаю. А він за це мені трахає ногу. Так я позбуваюсь болів в суглобах.
Охрім дивився кудись далеко – аж на інший бік озера, який був чудово видний через вікно. Там, на тому березі, стояли зайці і показували сраку та інші непристойні речі Дідові, який влаштував їм геноцид (зайці-євреї називали це голокостом, а дуже розумні єврейські звірята — лохокостом) і перебив уже дві треті від усієї їх популяції. Вони вже колись влаштовували мітинги, але потім мусили розходитись, бо ні до чого це не приводило, а тільки до бійок (бились за те, хто крикне триповерхове матючча в мегафон, який вони знайшли біля чиєїсь огородженої високим парканом дачі).
— Мазайчику, тебе тут твої зайці Гітлером вважають.
— А хай їм грець! 88!
— Ну то що, поїдеш працювати до мене?
Дід Банзай почухав одною порепаною п`яткою іншу порепану п`ятку.
— Згода. Тільки за одної умови.
— Якої?
— З тебе два центнера соковитої помаранчевої моркви!

Не вижу разницы, кроме как в конечных целях,
в течениях фашизма и коммунизма,
между христианством и сатанизмом.
Надо поставить Истории клизму!

На картинке Маркс, Энгельс, Ленин и Сталин.
Мудрое лицо людского дебилизма.
Шутя, ту картинку отец мой назвал
облысеньем марксизма.

Важко жити без гранати,
Й кулемет хотів би мати,
Я б тоді всім показав,
Хто колись мені казав
Те, що мене дратувало,
Їм би не здалося мало,
Полки всі і в стінах ніші,
Обдрипали б їхні кіши,
Темними були б їх ночі
Всім би виколов я очі
Повідрубував би руки,
Адськими були б їх муки,
Ще й повідрізав би ноги,
Щоб не бачили дороги…
… Та читачу мій повір
Я нормальний, я – не звір
То у сні, а завтра рано
Знов привітним, добрим стану

Присвячується одній кудрявій голові, одному рожевому банту,й одній високоинтелектуальній кобіті То як ножем по горлу, то як струмом в око, як кілком у дупу. ніколи того моменту,ніколи! я аж до власної смерті не забуду! все змеркло і втратило барви, й здавалося що ось він - армагедон! все це стало зовсім не уявним, коли я ввійшла, і він ввійшов.. те лихо лих, та чорна чума, той рожевий бант...й кудрява голова..... сердце впало у ноги, а очі розгублено покотились униз, і ось мені стало відомим чому таким нещасним себе почуває наш світ.. я підіймаю руки до бога, й моїй подяці меж нема що муссолінні й фюрер адольф не носили рожевого банта..

Читать дальше →

Візьміть мене в народні депутати,
навчу я вас читать буквар,
считать зарплати,
і клеїти на клей свої плакати,
вступать в дебати… комуністи, демократи…
Візьміть мене в народні депутати!

( Аморальна казка для дорослих )

До чергових виборів все менше і менше. Кандидатів все більше і більше. Правди як не було, так і немає… Кожен намагається придумати щось своє, оригінальне, таке, як ніхто не казав і не робив дотепер… Всі намагаються зробити якомога більш толератний вираз обличчя і як можна більш чесний і прозорий погляд. Кожен намагається вигадати шикарний слоган, який би запам`ятовувався і всунути його у кожні вуха. І поки вони це роблять, вона працює.
Вона. Вона, та, кого іменують новою залізною леді. Та, в кого гази. Точніше, проблема з газами… А ще точніше – газові проблеми. Вона – сердешно-сердечна і тим не менш пікова дама… і пікОва і пІкова… Ось ми спостерігаємо як крізь вуста її покидають останні залишки совісті. Здоровий глузд вже давно втік від неї до позафракційних… Вона каже, наскільки прихильно до нас ставиться МВФ… Забуваючи сказати, наскільки довго ми будемо змушені потім неохочим вірно-вдячним поглядом дивитись на його дупу.
Отож, в своєму неовальному, але досить таки непоганому кабінеті сидить Вона. Юлія. Перед нею на столі лежить передвиборча газета Арсенія з його лисиною на титульній сторінці. У нього на лобі синьою пастою намальована зірка Давида і написано «Х**». У Юлії в руці кулькова ручка. Рука, в якій ручка, тремтить. Це не щось інше, як невроз. Звісно, вона також хотіла – ні, не врятувати країну… — хотіла використати таке влучне гасло… Але шось десь там погасло і його підсунули Арсенію. Зґвалтована невдачею, вона набирає чийсь номер, який починається на «8 — 10 – 1»…
— Екск`юз мі! …. Єс, ай ем! Лессн хіа! Кілл! Кілл хім! Кілл енд фак хім!.. Уот? … Єс, єс, оф корс. Оф корс Арсеній!!! Кілл Арсеній!!! Кілл енд фак, фак, фак Арсеній! – поклавши слухавку, Юлія врубає новий альбом DVS «Big fish», розпускає косу і починає знімати нервову напругу… Проходить 15 хвилин такого гоцання і в кабінет стукають.
— Хто там? – нервово скручуючи калач над головою питає Юлія.
— Ета я! Ета я, Кролік!
Від жаху, який охопив її, Юлія хаває кінець коси і вирячує червоні очі.
— Хвилинку, хвилинку! (поправляється) Заходьте!
В кабінет заходить Арсеній. Він одягнений в стилі мілітарі, з пейнтбольною гвинтівкою в руці і сигарою в зубах.
— Я щойно мав розмову з серйозними людьми і вони порадили мені врятувати країну. Тому я прийшов тебе вбити!.. Жарт. – І Арсеній заходиться в істеричному сміхові, від якого в Юлії вібрує права цицька.
— Я рада за тебе, Арсюша. А до мене чаго прийшов?
— Прийшов сказать, шо в тебе, ліса подколодная, шансів нема. Закінчились, чуєш?!
— Йди геть, Миш`якій!
Арсеній по кролячи виставивши зуби зкорчив гримасу у відповідь і вийшов. Вже зникаючи з виду він обернувся і роботоподібним голосом проказав: «Алл бі бек!», і викинув на підлогу сигару. У темних коридорах влади ще довго відлунням бився об стіни його регіт. Юлія все ще стояла перед відчиненими дверима. Лише тепер вона відчула різких запах керосину, який поширився навколо. Вмить біля недопалка спалахнуло полум`я і жовто-блакитна доріжка вогню побігла до колись прекрасних ніг прем`єра.
«Я табі, бл**ь, врятую країну!...» — ці слова вертілись в рудій голові тоді, коли перші протипожежні сигнали відкрили крани з водою на стелі.
…Мокра і зла, вона вигадувала вишукану помсту.

Читать дальше →

Дійові особи:

— Петрик – хлопчик-соліст;
— Павлик – хлопчик-гітарист;
— Дмитрик – хлопчик-басіст;
— Абраша – хлопчик-єврєй;
— Даздраперма Сільвєстровна – логопєд;
— Шимпанзе – гумова надувна іграшка з роззявленим ротом і бананом у руці.
— Надія Василівна – завідуюча і вихователька.

Місце дії: Дитячий садок.

Дія 1

Читать дальше →