Соловецький сон останнього кошового,
Гірка печаль кам*яного, німого мішка…
Молодим я чув дихання степу святого,
А тепер голі стіни-безжальна часу рука!
А тепер тільки стіни: водою скапує вічність,
Наді мною застигла жорстокого часу рука…
Де, де, тепер, ти моя кароока ніжність!?
Єдина втіха, старого вже січовика…
Приходиш з туману спогадів до мене,
Моя перша,і остання, юнацька любов,
Тоді лиш для нас горіло сонце черлене,
А в жилах вирувала свята і світла, кров.
Ти приходиш з давноминулого до мене,
Моя перша і остання, проте вічна любов…
Ти падаєш в душу сонцем черленим…
Втішаєш, сльозами і люттю отруєну кров!
А Пам*ять, пам*ять, збереже цей древній монастир,
І цей похмурий, ненависний, каземат,
Нащадки, житимуть на куплений шаблями, мир,
І знатимуть, що вистраждав я не дарма!
16.10.2011