Дивлюсь крізь грати власної душі
На кольоровий фотознімок неба.
І, байдуже, що сиплються дощі.
Мені від тебе зовсім мало треба.

Шматок свободи. Щоб відчути крила,
Коли насмілюсь падати з небес.
Щоб вітер підхопив оті вітрила,
Щоб мрії були сповнені чудес.

Краплину щастя. Щоб сміятись щиро
Було простіше. Щоб забути гнів.
Щоб край не був розхристаним обривом
Гарячих слів і теплих почуттів.

Ковток надії. Щоб сліпі бажання
Не помирали десь на самоті.
Щоб перша зустріч не була остання,
Щоб мрії не розбило слово «ні».

Дивлюсь крізь грати власної душі
На кольорові сльози свого неба.
І, байдуже, що сиплються дощі!
Мені від тебе зовсім мало треба…

Ти кавою розбавила світанок,
Ти вечір залила терпким вином.
Розпусна ніч і безневинний ранок
Сварились за прочиненим вікном.

Ти ще не визначилась, що тобі потрібно:
Чи тепле сонце, чи холодний лід.
Тобі завжди усе на щось подібно.
Як наслідок – напіврозмитий слід…

Коли ти плачеш – всі чомусь сміються,
Коли смієшся – всі чомусь мовчать.
Лише дощі все ллються, й ллються, й ллються…
Змивають затавровану печать.

Чуже вікно. Дивлюся, мов у Всесвіт
В чуже вікно без жалюзі й гардин.
Німе кіно. Розгадую сюжетність
Німих екранізованих картин.

Театр тіней. Тільки він один
В театрі тіней грає диво-дивну роль.
Морозний іній. Сотнею сходин
Морозний іній йде до інший доль.

Погасло світло. Стомлений актор
Вже вимкнув світло, на сьогодні досить.
Вже небо зблідло. А бажань терор
На небі зблідлім тихі зорі косить.

Глухоніма. Знесилена реальність
ЇЇ глухонімою нарекла.
Сама-одна. Картинну ідеальність
Сама-одна краде з його вікна.