Нам не спинити вітер
й не cкам'янити Сонце,
не зледенити воду
й не спепелити кригу.
Нам не змінити літер
й не видовжити вінця,
не зупинити час,
якщо не разом ми.

Нам не з'єднати пальці
і не зламатись в серці.
Коли ми разом,
ми можемо все!

Візьми зараз мою руку.
Мене наповнюють почуття,
що хапаютсья за тебе.
Такі, що хочеться плакати.

Візьми мою руку.
Ми підемо разом на суд зірок.
Наш вирок —
бути разом до смерті.
Можливо, аж до завтра.
Смерть зараз близька,
як ніколи!..
Ми зірвались!
Ми зірвались!

_______________
вересень 2005

Что есть жизнь – Истина или обязанность?

Плох не только тот кузнец, который плохо куёт, а и тот кузнец, что куёт хорошо, но не знает, для кого.

Заблукавши серед Сонячних променів,
птаха заспівала сумну, жалібливу.
Кріт — не заєць і не крапля.
Він не стрибає і не падає звисока.

А орлиний клекіт чіпляє за горло.
Журавлиний крик щипає серце.
Обвуглена променями птаха летить
і падає мертва на мою долоню.

Сонце зойкнуло голосно і страшно —
краплі поту стікали зі скронь.
Згрішило Сонце, убивши пташку.
Тим часом, гніздо, гойдаючись, чекає черв'яка.

Долина розкриває свою жменю.
Порепані-потріскані, тугі її кінцівки,
мов чорна п'ятка дядька, що поле патісони.
І над долиною навис регістр смерті.

Чотири дерева на роздоріжжі.
Під першим гільйотина, під другим — ніж,
під третім — чорний камінь,
а під четвертим орлина шибениця.

Це все стосується загально
до голови чи шиї злочинця-ґави.
І тоді, все осмисливши, вирива кадик
тобі пазурем свинцевим у чорній здежі дяк.

_____________
23.03.2005

Сірий і грізний
мовчазний самітник.
Практично вічний.
Твердий, міцний.

Камінь.
Його зігріває промінь.
Він зберігає тепло,
поки вистачає сил.

Щільний, непохитний
нерухомий самітник.
Мудрий, цільний
старий невільник.

Камінь.
Його пробиває промінь
і гріє його черстве серце,
поки згорає Сонце.

Камінь.
Він має змогу рухати
з допомогою Сонця
лише свою тінь.

_________________
02.03.06

Мабуть, все-ж таки, вода!..

Я стану каменем,
щоб мати змогу ставати маленьким.
І, з часом, стану сам
піском легеньким.
Воді себе віддам.

Я побачу бурю.
Я зможу плавати,
не заплющуючи очі.
Я зможу заснути.
Я зможу забути
те, що заробив,
хоча й не хотів.

А потім мене винесе на берег.
Там ходить вона.
І візьме мене за руку,
і піде до себе додому
вже не сама.

Її сльза впаде на мого лоба
і я відчую присмак рідного моря.
Вона вже довго жде звідти свій обрій.
Сльози її мною хворі.

Камінь — це істина.
Непорочним, каменем непорочним,
дитям скелі, краплиною пустелі
стану я.
Філософським каменем.

___________________
14.10.2004

Любов окрилює.
І майже всі, одержавши крила,
в результаті все-одно
з часом уподібнюються
Ікару.

Її глибокі очі
танцюють по мені.
Її язик чутливий
тягнеться до мене.
Її блискуча шкіра
на вітрі не тремтить.
Вона поцілувала,
та мені чомусь болить.

Звиваючись між каменями,
повільно, та нестримно
повзе змія
до мене, палаючи вогнем.
Божевільно-добровільно
закохуюсь в неї я.
Змія.

Вона співать не вміє,
тож я навчу її.
Розкрию її лоно
і вживлю людське серце.
Під краплями дощу
вона співає першу ноту
і віддає мені
всю свою отруту.

Змія.
Змія і я.

Каждая причина есть тоже следствием чего-то.
А каждое следствие — предтеча новой причины.

Человек — это ровная палица с двумя концами и головой посреди этой взлётной полосы.
Всегда есть возможность выбора. Как кто-то сказал, даже под дулом пистолета есть выбор.